ЗБІР ЗА МІСЦЯ ДЛЯ ПАРКУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ: ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕДУРИ СПРАВЛЯННЯ
DOI:
https://doi.org/10.33244/2617-4154-1(10)-2023-97-117Ключові слова:
збір за місця для паркування транспортних засобів, обов’язкові елементи збору, паркінг, паркування, майданчик для платного паркування, спеціально відведена автостоянкаАнотація
Метою цієї статті є правовий аналіз чинної процедури справляння збору за місця для паркування транспортних засобів; розробка та обґрунтування пропозицій щодо удосконалення норм ст. 2681 Податкового кодексу України.
Формально-юридичний метод використано під час опрацювання нормативно-правових актів та фактографічної інформації. Застосування у ході дослідження логічних методів (аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення) сприяло формулюванню пропозицій щодо удосконалення юридично закріпленої процедури справляння збору за місця для паркування транспортних засобів.
Проаналізовано обов’язкові елементи згаданого місцевого обов’язкового податкового платежу та зазначено наявні неточності. Серед платників збору виокремлено представництва, діяльність яких не пов’язана з наданням послуг з паркування. Доведено, що філії (інші відокремлені підрозділи юридичної особи) не можуть мати статус платника збору через те, що вони не набувають правосуд’єктності з моменту їх створення. Зокрема, не мають процесуальної правоздатності та процесуальної дієздатності. Відмічено, що формально об’єктом оподаткування є земельні ділянки комунальної власності, гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), побудовані коштом місцевого бюджету, що використовуються для надання платних послуг з паркування. Підкреслено, що де-факто суб’єкт господарювання – платник збору експлуатує майданчик для паркування, спеціально відведену автостоянку комунальної власності, загальна площа яких поділяється на площу, що використовується для надання водіям платних послуг, і площу, де цим особам послуги надаються безоплатно. Акцентовано увагу на тому, що вищеназвані об’єкти з точки зору бухгалтерського обліку для органів місцевого самоврядування й суб’єктів господарювання – платників збору є різними. З огляду на те, що норми ст. 2681 Податкового кодексу України належить виконувати саме останнім, сформульовано та запропоновано нові дефініції податково-правових понять «майданчики для платного паркування» та «спеціально відведені автостоянки». Встановлено, що тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування повністю покриває витрати (зокрема, збір за місця для паркування транспортних засобів) суб’єкта господарювання (оператора), пов’язані з експлуатацією всієї площі об’єкта, який використовується для надання послуг. Зважаючи на цю обставину, обчислення податкового зобов’язання платника збору необхідно проводити з огляду на загальної площу об’єкта, на якому надаються послуги з паркування. Доведено відсутність економічно обґрунтованих підстав встановлення податкової пільги для платників збору.
Обґрунтовані та рекомендовані зміни, які належить внести у ст. 2681 Податкового кодексу України,що сприятимуть удосконаленню правового регулювання процедури справляння згаданого місцевого обов’язкового податкового платежу.