СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ВІДЕОТЕХНОЛОГІЙ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Анотація

У статті розглянуто процес становлення правового регулювання застосування відеотехнологій у кримінальному процесі. Досліджено основні етапи розвитку правового регулювання застосування відеотехнологій у сфері кримінального судочинства. Наголошено, що у 90-х роках минулого століття та на початку ХХІ століття відеоконференцзв’язок здебільшого згадувався в контексті боротьби з міжнародною злочинністю як спосіб процесуальної протидії транснаціональним злочинам, а також як засіб захисту свідків, яким загрожує небезпека.

Проаналізовано основні міжнародні договори у сфері кримінального судочинства для України. До них віднесено: Конвенцію про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу (2000 рік). Ця Конвенція стала одним з перших нормативно-правових актів, який окремо регулює взаємовідносини держав щодо надання взаємної правової допомоги з використанням відеотехнологій, зокрема відеоконференцзв’язку, встановлює порядок обміну електронними доказами, визначає порядок застосування відеоконференцзв’язку, а також вказує на те, що така технологія має бути забезпечена відповідними міжнародними інструментами, включаючи Європейську конвенцію 1950 року; Конвенцію проти транснаціональної організованої злочинності (2000 рік), у якій відеоконференцзв’язок розглядається як засіб захисту свідків та потерпілих; Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (2001 рік), який допускає допит з відеоконференції не лише свідків, а й експертів та обвинувачених; Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції (2003 рік) тощо.

Визначено, що міжнародні акти, ратифіковані Україною, досить детально регулюють застосування лише двох відеотехнологій – відеоконференцій та відеозаписів судових засідань. За аналогією таке регулювання можна застосовувати до вебконференцій. Це пов’язано з тим, що до завданнь органів міждержавної взаємодії входить встановлення комунікації між державами з метою координації розслідування транскордонних злочинів і залучення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Акцентовано увагу на неможливості розгляду питання про правове регулювання застосування відеотехнологій без аналізу рішень Європейського суду з прав людини. У зв’язку з цим визначено, що: по-перше, Європейський Суд вважає, що така форма участі особи в судовому процесі, як відеозв’язок не є неприйнятною відповідно до поняття справедливого та публічного розгляду; по-друге, застосування у кримінальному судочинстві відеотехнологій має супроводжуватися наданням учасникам судочинства відповідних процесуальних гарантій; по-третє, участь у судовому засіданні через відеотехнології не повинна ставити будь-яку зі сторін у нерівне становище зі стороною, яка присутня в засіданні особисто.

Встановлено, що саме міжнародні норми мають бути орієнтиром у питаннях гарантій застосування відеотехнологій. Саме вони становлять міцну основу для захисту прав особи у кримінальному судочинстві, яка здебільшого має бути імплементована у національне законодавство та поширена на всі випадки застосування відеотехнологій, а не лише на випадки взаємодії в рамках міжнародного співробітництва та для технологій відеоконференцзв’язку, вебконференцій та відеозаписів судових засідань.