ПРАВОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Анотація

Метою дослідження є теоретико-правовий аналіз правотворчої діяльності в Україні в умовах трансформації правової системи, визначення її сутності, змісту та особливостей нормативного регулювання відповідно до Закону України «Про правотворчу діяльність», а також обґрунтування напрямів її вдосконалення.

Зазначено, що актуальність дослідження зумовлена глибокими трансформаційними процесами, що відбуваються в правовій системі України в умовах воєнного стану, євроінтеграційного курсу та цифровізації суспільних відносин. У цих умовах зростає значення правотворчої діяльності як ключового інструменту формування зрозумілого й ефективного законодавства. Водночас наявні проблеми, зокрема нормативна фрагментарність, колізії та недостатня узгодженість нормативно-правових актів обумовлюють потребу в науковому осмисленні правотворчого процесу та пошуку способів його вдосконалення.

У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема: діалектичний – для аналізу розвитку правотворчої діяльності; системно-структурний – для визначення її елементів і стадій; формально-юридичний – для дослідження норм законодавства; порівняльно-правовий – для зіставлення наукових підходів і нормативного регулювання; логіко-юридичний – для узагальнення отриманих результатів.

У дослідженні розкрито співвідношення понять «правова діяльність» і «юридична діяльність», визначено місце правотворчої діяльності в системі юридичної діяльності. Проаналізовано нормативне закріплення правотворчої діяльності в Україні, зокрема відповідно до Закону України «Про правотворчу діяльність», окреслено її зміст, стадії та принципи. Виявлено проблеми сучасної правотворчості, а саме недостатню системність, наявність колізій і прогалин у законодавстві, а також вплив трансформаційних процесів на її ефективність.

Обґрунтовано, що правотворча діяльність є ключовим інструментом формування зрозумілого законодавства та забезпечення належного правопорядку. Встановлено, що підвищення ефективності правотворчості потребує вдосконалення процесу її реалізації, посилення наукового обґрунтування нормативно-правових актів, забезпечення їхньої узгодженості та стабільності, а також врахування сучасних викликів, зокрема євроінтеграційних процесів і цифровізації.