НЕДОСКОНАЛІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СЗЧ: ПРОБЛЕМА НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНОЇ САНКЦІЇ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню недосконалості кримінально-правового реагування самовільного залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану в аспекті недиференційованого характеру санкції статті 407 Кримінального кодексу України. Актуальність теми зумовлена потребою в забезпеченні справедливого та пропорційного кримінально-правового реагування на різні за змістом випадки самовільного залишення військової частини в умовах зростання кількості таких діянь та ускладнення фактичних умов проходження військової служби. У дослідженні використано формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий методи, а також аналіз судової практики. У роботі здійснено комплексний аналіз нормативної конструкції статті 407 КК України. Особливу увагу приділено її формалізованому характеру й використанню часового критерію як основного інструменту розмежування кримінально караної поведінки. Розкрито співвідношення диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання, а також особливості їхньої реалізації в правозастосовній практиці.

У межах дослідження встановлено, що чинна санкція статті 407 КК України має уніфікований характер і не забезпечує належного врахування різноманітності фактичних обставин вчинення діяння, зокрема умов проходження військової служби, стану здоров’я військовослужбовця, психоемоційного виснаження та інших об’єктивних чинників. Обґрунтовано, що за таких умов функція індивідуалізації покарання фактично переноситься у сферу судового розсуду, що зумовлює варіативність кримінально-правових наслідків і нестабільність правозастосовної практики. На основі аналізу судових рішень виявлено обмеженість можливостей врахування індивідуалізованих чинників у межах санкції та залежність кінцевого результату від застосування додаткових правових механізмів, зокрема звільнення від кримінальної відповідальності.

Окрему увагу приділено виявленню двох моделей кримінально-правового реагування на самовільне залишення військової частини – каральної та компенсаторної. Їхнє співіснування свідчить про внутрішню суперечливість нормативної конструкції та її неспроможність забезпечити справедливий результат без додаткового коригування. Зазначено, що така ситуація створює ризики порушення принципів правової визначеності, пропорційності та рівності перед законом, а також підвищує залежність правозастосування від дискреційних повноважень суб’єктів.

У висновках обґрунтовано, що недиференційований характер санкції статті 407 КК України обмежує можливості індивідуалізації покарання та не повною мірою відповідає вимогам справедливості й правової визначеності. Обґрунтовано доцільність переходу до диференційованої моделі кримінально-правового реагування, яка передбачала б врахування причин і умов вчинення діяння, фактичних умов проходження військової служби та поведінки особи після вчинення правопорушення, а також удосконалення санкційної конструкції з метою забезпечення стабільності правозастосовної практики.