СТАНДАРТИ ОБМЕЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВ: МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР

Анотація

У статті досліджено стандарти обмеження інформаційних прав, зокрема в умовах воєнного стану, у міжнародному та національному вимірі. Вироблено теоретичні висновки та розглянуто пропозиції до перспективного законодавства стосовно теми дослідження. Наголошено на тому, що стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій та запровадження їх у життя сприяли появі, формуванню та розвитку інституту інформаційних прав. Введення в Україні правового режиму воєнного стану актуалізувало питання забезпечення реалізації та обмеження інформаційних прав. Визначено, що встановлення уніфікованих правил (стандартів) обмеження інформаційних прав з позицій верховенства права на основі аналізу норм міжнародних актів та актів національного законодавства і практики їх застосування, як орієнтирів у пошуку балансу публічного і приватного інтересу, є важливим для українського суспільства, особливо в умовах воєнного стану. На основі аналізу міжнародних і національних правових актів встановлено правила-орієнтири, виконання яких допускає обмеження інформаційних прав в умовах воєнного стану, а саме: наявність відповідного закону; зазначення строку обмеження прав; пропорційність, юридична визначеність, підконтрольність; встановлення цілі обмеження прав; обґрунтованість застосування обмеження прав як єдиного необхідного допустимого способу досягнення цілі; демократичні методи введення обмежень; обов’язкове інформування міжнародних організацій та суспільства про причини та строки обмеження інформаційних прав. Аргументовано, що сукупність вказаних вимог можна вважати стандартами, універсальними правилами введення обмеження інформаційних прав у демократичних державах, конкретизація яких на національному рівні має відбуватися в спеціальних законах.

У процесі дослідження визначено певні проблеми щодо зазначеної теми, які потребують вирішення. Необхідно продовжити роботу над опрацюванням та узгодженням понять, які використовуються для регулювання прав людини, зокрема обмеження інформаційних прав. Відсутність визначеної законом юридичної термінології призводить до різноманітності тлумачень норм права і перешкоджає досягти бажаного результату. Зазначено, що важливо звернути увагу на рівень юридичної техніки, який є показником професійної майстерності правника. Неузгодженість норм права, їх конкуренція, наявність оцінних суджень, половинчастість робить норму права слабкою, породжує неповагу до права і формує недосконале, неузгоджене та суперечливе законодавство. Наявність правової визначеності в законах щодо змісту та обсягу обмеження інформаційних прав перешкоджає порушенням прав людини.

Установлено, що невирішення вказаних питань закладає ризики послаблення демократичних інститутів громадянського суспільства з питань свободи думки і слова, обмеження доступу до об’єктивної інформації стосовно актуальних питань та запровадження елементів цензури. Законодавство має містити гарантії реалізації обмежених інформаційних прав, щоб не допустити посягань на сутність прав чи їх скасування. Важливо зберігати баланс публічного і приватного інтересу, що сприятиме гармонізації відносин між органами публічної влади і людиною.