ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ: УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ТРАНСФОРМАЦІЇ СТАНДАРТІВ ЗАХИСТУ ПРАВА НА ЖИТТЯ

Анотація

З початком повномасштабного вторгнення рф 24 лютого 2022 року правова система України зіткнулася з викликами, що не мають аналогів у світовій практиці. Ключовою проблемою стало забезпечення абсолютності права на життя, гарантованого ст. 27 Конституції України, в умовах тотальної загрози національній безпеці. Традиційні механізми охорони прав людини виявилися недостатньо адаптованими до умов великої війни та масованих атак на цивільне населення. Виник дисонанс між нормативним визнанням життя найвищою цінністю та спроможністю державних інститутів виконувати позитивні зобов’язання щодо превентивного захисту та евакуації. Питання відповідальності посадових осіб за бездіяльність у забезпеченні охорони життя набуло характеру критичної суспільної потреби, що вимагає негайного теоретичного переосмислення та законодавчого врегулювання.

Методологічну основу становить сукупність загальнонаукових і спеціальних юридичних методів. За допомогою діалектичного методу досліджено динаміку розвитку права на життя від природної сутності до позитивного нормотворення. Системно-структурний метод дав змогу проаналізувати місце права на життя в ієрархії конституційних цінностей. Порівняльно-правовий метод застосовано під час зіставлення національних норм із міжнародними стандартами (Загальною декларацією прав людини, ЄКПЛ). Метод аналізу судової практики використано для вивчення рішень ЄСПЛ і вироків національних судів щодо воєнних злочинів та службової недбалості.

Доведено, що право на життя в умовах війни зберігає абсолютний характер, що підтверджується ст. 64 Конституції України. Встановлено трансформацію позитивного обов’язку держави: він вимагає від влади активної діяльності з мінімізації ризиків для цивільних (організація евакуації, доступ до укриттів). Проаналізовано роль Кримінального кодексу України як інструменту посиленої превенції, де воєнний стан є кваліфікувальною ознакою, що підвищує міру відповідальності за злочини проти особи. Виявлено, що рішення Великої Палати ЄСПЛ 2024 року в справах проти рф створюють новий міжнародний стандарт оцінювання відповідальності держави-агресора, що має бути інтегрований у національну стратегію захисту прав.

Констатовано, що український досвід є унікальним прецедентом для оновлення міжнародного гуманітарного права. Пропозиції авторів охоплюють: 1. Деталізацію персональної відповідальності керівників органів влади та ВЦА за зрив планів евакуації або неналежне утримання об’єктів цивільного захисту в умовах бойових дій; 2. Внесення змін до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» щодо обов’язкового аудиту безпекових заходів у прифронтових зонах для виявлення ризиків до настання трагічних наслідків; 3. Розробку національного механізму імплементації рішень ЄСПЛ для стягнення репарацій та притягнення до відповідальності виконавців на рівні національних судів; 4. Визнання захисту права на життя пріоритетним компонентом Стратегії національної безпеки зі щорічним моніторингом адаптації правових норм до методів сучасної війни.