АНАЛІЗ ОКРЕМОГО ПОЛОЖЕННЯ СТАТТІ 615 КПК УКРАЇНИ ПІД ПРИЗМОЮ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ. СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЧИ ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД?
DOI:
https://doi.org/10.33244/2617-4154-3(20)-2025-238-251Ключові слова:
рішення Конституційного Суду України, Кримінальний процесуальний кодекс України, тримання під вартою, делегування (передача) повноважень, судовий контроль, прокурорський наглядАнотація
24 лютого 2022 року у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан. Оголошення в Україні воєнного стану спричинило значні зміни в діяльності правоохоронної системи та органів державної влади загалом, зокрема органів прокуратури. Такий режим покладає особливі обов’язки та вимоги на органи з метою забезпечення національної безпеки та виконання завдань, пов’язаних зі збройним конфліктом. В умовах воєнного стану збільшується обсяг повноважень прокуратури, що повʼязано з потребою в забезпеченні законності й правопорядку в умовах підвищеної загрози безпеці держави, що буде досліджено в цій науковій статті.
Особливу увагу зосереджено на суттєвому розширенні процесуальних повноважень прокуратури, яка в умовах збройного конфлікту отримала підсилену роль у контексті змін до кримінального процесуального законодавства. Це посилення позицій органів прокуратури відбулося, зокрема, за рахунок обмеження судового контролю-ключового інституту, що забезпечує дотримання прав і свобод людини.
Важливим правовим орієнтиром у цьому контексті стало рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2024 від 18 липня 2024 року, яким визнано неконституційною частину шосту статті 615 Кримінального процесуального кодексу України. Зазначена норма передбачала автоматичне продовження строку тримання під вартою в разі неможливості судового розгляду, що фактично усувало суд із процесуального контролю за застосуванням одного з найсуворіших запобіжних заходів, тримання під вартою.
Визнання неконституційною частини шостої статті 615 КПК України має ширший контекст, ніж лише питання автоматичного продовження строку тримання під вартою. Це рішення Конституційного Суду України фактично стало запобіжником від надмірної концентрації повноважень у руках прокуратури під час воєнного стану, оскільки прокурорський нагляд не може і не повинен підміняти собою судовий контроль.
Скасування цієї норми стало реакцією на дисбаланс між прокурорським наглядом і судовим контролем, що виник під час дії воєнного стану, та підтвердило пріоритетність судового контролю як механізму свободи та особистої недоторканості навіть в умовах воєнного стану.
