СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ШЛЮБ В ГЕНДЕРНОМУ ВИМІРІ: ЖІНКА І СІМ’Я ЗГІДНО З ПРИПИСАМИ КАНОНІЧНОГО ПРАВА

Анотація

Стаття присвячена дослідженню суттєвих характеристик середньовічних шлюбних правовідносин, гендерного складника шлюбного права, соціального та правового стану середньовічної жінки відповідно до системи канонічного шлюбного права, що затвердилося в Західній Європі упродовж XII-XIV століть. Шлюб був основою середньовічної соціальної, економічної та політичної організації. Світська влада протягом Середніх віків ніколи не припиняла спроб контролювати певні аспекти шлюбного права (насамперед матеріальні). Завдяки визнанню шлюбу таїнством саме церковна влада визначала його законність, а юрисдикційна компетенція церкви в шлюбних питаннях поступово розширювалася. В статті проаналізовано передумови вступу в шлюб, що, на думку каноністів, є шлюбом, хто може брати участь у ньому, як повинно відбуватися одруження, за яких обставин можливі розлучення і повторний шлюб. Констатовано, що церковні трибунали здійснювали юрисдикцію щодо укладання та припинення шлюбу, законності дітей, усіх видів сексуальної поведінки. Зазначено, що канонічні суди також мали кримінальну юрисдикцію щодо всіх видів позашлюбної сексуальної поведінки. Блуд, перелюб, двоєженство, зґвалтування, кровозмішення, проституція та содомія підлягали церковним покаранням і належали до компетенції церковних судів. Можна вважати доведеним, що в Середньовіччі заборона інцесту була стратегічним інструментом оскарження законності шлюбів, єдиним можливим і законним засобом для визнання недійсними та припинення шлюбів. Автори вважають безперечним, що в статевих стосунках у середньовічному шлюбі (виконання «подружнього боргу») жінка (дружина) мала рівну владу, рівні права і обов’язки зі своїм чоловіком. Зроблено висновок, що розроблений у західноєвропейській каноністиці інститут моногамного шлюбу та принцип нерозривності шлюбного зв’язку поступово набули величезної символічної та реальної ваги як у релігійній, так і в правовій ідеології середніх віків.