ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ІНОЗЕМНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню протидії корупції як пріоритетного напряму законодавчого регулювання в іноземному законодавстві. Наголошено, що протидія корупції за кордоном здійснюється різноманітними методами карального і профілактичного характеру. Каральні, кримінально-правові методи, що застосову­ються у всіх державах світу для боротьби з різними проявами корупції, не втрачають актуальності, про що свідчить законодавчий досвід зарубіжних країн останніх років. Не менш важливу роль відіграє профілактика корупційної діяльності в публічній і приватній сферах, формування антикорупційної культури в суспільстві. У всьому світі антикорупційне законодавство націлене на юридичне забезпечення вирішення таких завдань, як запобігання (первинне і вторинне) діянь корупційного характеру, покарання за корупцію як за протиправне діяння (сукупність діянь). Доведено, що вплив на формування європейського законодавства чинив і продовжує чинити підхід, вироблений в англо-американській теорії, що вплинула, безсумнівно, і на формулювання стандартів, закріплених у міжнародних конвенціях і договорах, особливо в частині, що стосується використання інституту цивільної конфіскації. Встановлено, що особливе місце серед антикорупційних актів займає законодавство про захист та заохочення осіб, що повідомляють про факти корупції, яка в одних державах вже міцно увійшла в арсенал заходів, спрямованих на запобігання корупції (США (Закон Сарбейнса-Окслі і Закон Додда-Франка), Румунія, Республіка Корея), а в інших тільки починає формуватися (Білорусь, Казахстан). Виокремлено закон про запобігання корупційній діяльності та боротьбі з нею 2004 р. в одній з країн БРІКС – Південно-Африканській Республіці, яким була посилена відповідальність за корупцію і інші злочини, пов’язані з корупційною діяльністю. Зазначено, що закон включає загальне поняття «корупції» як злочину і в наступних нормах конкретизує зміст корупційної діяльності залежно від кола осіб і заборонених діянь, вчинених: 1) певними особами (державними службовцями; іноземними публічними посадовими особами; агентами; депутатами законодавчого органу; співробітниками судових і слідчих органів); 2) у зв’язку з наданням або отриманням неналежної винагороди; 3) у зв’язку з конкретними питаннями (свідченнями та доказами в судовому процесі; контрактами; державними закупівлями та тендерами; аукціонами; спортивними змаганнями; азартними іграми; 4) у зв’язку з можливим конфліктом інтересів та іншою неприйнятною діяльністю (придбання приватного інтересу в договорі, угоді або інвестуванні державного органу; залякування свідка; перешкоджання розслідуванню злочину). Крім того, цей закон містить ряд інших заходів забезпечення, зокрема тих, що стосуються збереження майна, яке, ймовірно, може стати предметом конфіскації. На основі аналізу основних напрямів кримінальної політики ряду держав у сфері протидії корупції виділено основні тенденції розвитку законодавства цих країн. Насамперед слід говорити про встановлення легальної дефініції корупційних діянь, про розробку переліку таких діянь та їх диференціацію в окремих главах (розділах) національних кримінальних законів. Законодавці інших держав змінюють підхід до визначення «корупційний злочин» у контексті кримінальних кодексів, встановлюючи в спеціальних антикорупційних законах вичерпний перелік «корупційних правопорушень». Як приклад, можна навести Закон Білорусії про боротьбу з корупцією. Як і раніше, не слабшає увага законодавців держав-учасників СНД до криміналізації нових антикорупційних кримінальних діянь у руслі рекомендацій міжнародних антикорупційних стандартів.