ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО СТОСОВНО ЖІНОК І ПРИНЦИП НЕДИСКРИМІНАЦІЇ: АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Анотація

У статті проаналізовано релевантну практику Європейського суду з прав людини у справах про домашнє насильство стосовно жінок на предмет пошуку рішень, у яких встановлено порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Надано характеристику основним тенденціям у розгляді Європейським судом з прав людини цієї категорії справ. Охарактеризовано випадки, коли дії та загальна політика державних органів у цих справах визнавались дискримінаційними стосовно жінок.

Криміналізація домашнього насильства в Україні здійснювалась на фоні як загального розуміння про актуальність такої криміналізації у вітчизняних наукових колах, так і стрімкого розвитку антидискримінаційних міжнародних документів, а також враховуючи значну кількість відповідних рішень Європейського суду з прав людини. Саме останній трохи більше десятка років тому почав досліджувати у своїх рішеннях обставини справ про домашнє насильство стосовно жінок на відповідність принципам рівності і недискримінації, які, власне, втілені у статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як показано у статті, у цій практиці Європейський суд з прав людини наголошує на недопущенні дискримінації щодо жінок, коли держава застосовує правові механізми захисту жінок від домашнього насильства.

Враховуючи вищевикладене, автор розкриває особливості застосування принципу рівності і недискримінації Європейським судом з прав людини у контексті домашнього насильства стосовно жінок. Разом з тим наводить приклад розуміння цього принципу, зокрема Конституційним Судом України. Крім того, автором описано загальні умови визнання домашнього насильства стосовно жінок, зокрема формою дискримінації щодо жінок Європейським судом з прав людини. Автор дійшов висновку, що Європейський суд з прав людини, якщо мало місце порушення, наприклад, 2-ї чи 3-ї статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не в усіх випадках визнавав порушення Договірною Державою також і статті 14 Конвенції.

Аналізуючи правову позицію Європейського суду з прав людини у рішенні по справі «Володіна проти Росії», автор вказав, що саме в цьому рішенні Суд, окрім дій правоохоронних органів щодо заявниці, вказав на недоліки законодавства у сфері протидії домашньому насильству однієї із Договірних Держав Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На підставі наведеного автор робить висновок, що повне ігнорування проблеми домашнього насильства стосовно жінок органами влади, яке може проявлятися, зокрема, у відсутності законодавства щодо боротьби з цим видом насильства, буде своєрідною запорукою для встановлення Європейським судом з прав людини порушення статті 14 Конвенції.