ДОКАЗИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ТА ПРОВАДЖЕННІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
DOI:
https://doi.org/10.33244/2617-4154-4(17)-2024-77-85Ключові слова:
докази, докази в кримінальному провадженні, докази в провадженні про адміністративні правопорушення, належність доказів, допустимість доказів, достатність доказівАнотація
У контексті сучасних викликів правової системи проблеми щодо доказів у кримінальному провадженні та провадженні про адміністративні правопорушення набувають особливої актуальності. Докази є основою побудови будь-якого обвинувачення та доведення вини або невинуватості особи.
Дослідивши поняття «докази» в кримінальному процесуальному праві та праві адміністративної відповідальності, потрібно вказати, що ця дефініція є достатньо розробленою науковцями та універсальною. Докази фактично містять інформацію про подію. Така інформація міститься в різних джерелах, зафіксована в різних формах: показаннях, речових доказах, документах, висновках експертів. У КпАП України такий перелік зафіксований більш широко. Водночас ні в законодавстві про адміністративні правопорушення, ні в кримінально-процесуальному законодавстві не охоплені всі джерела, з яких можливо отримати інформацію про правопорушення. Зокрема, наведений перелік джерел доказів не передбачає всього різноманіття фактичних даних, які можливо, наприклад, отримати з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
У КПК України (ст. 85, 86) законодавець закріпив вимоги щодо належності та допустимості доказів. Недопустимий доказ не може бути використаний під час прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд під час ухвалення судового рішення. У КпАП України прямо не закріплені вимоги щодо належності й допустимості доказів.
У КПК України вимоги щодо належності та допустимості доказів визначені чітко й закріплені окремою нормою. У КпАП України такі вимоги зафіксовані не настільки чітко, у зв’язку з чим у практичних ситуаціях трапляються випадки, коли суди відмовляють в приєднанні до матеріалів справи доказів, які б могли вплинути на більш об’єктивне вирішення справи.
Автор доходить висновку, що є необхідність закріпити окремою статтею норму щодо достатності доказів у кримінальному провадженні та провадженні про адміністративні правопорушення.
