ГАРАНТІЇ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ПІДОЗРЮВАНОГО (ОБВИНУВАЧЕНОГО) ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ ДОМАШНЬОГО АРЕШТУ
DOI:
https://doi.org/10.33244/2617-4154-1(14)-2024-190-196Анотація
У статті досліджено гарантії дотримання прав підозрюваного (обвинуваченого) під час застосування домашнього арешту. Наголошено, що зовнішню та внутрішню політику України не можна розглядати окремо від процесу європейської інтеграції, оскільки зміни, що відбуваються в нашій країні, відкривають нові можливості для встановлення якісно нових стосунків з країнами-партнерами Європи та всією світовою спільнотою. Ствердження України як демократичної держави на світовій арені вимагає активної участі національної правової системи та правоохоронних органів, особливо в умовах кризових явищ, які сьогодні є в нашій країні. У цей період важливо формувати нові підходи, використовуючи позитивний досвід країн Європи та рішення Європейського суду з прав людини.
Вказано, що розумним було б використовувати домашній арешт для неповнолітніх осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, оскільки їх тримання в ізоляторі тимчасового тримання чи слідчому ізоляторі не тільки не впливає позитивно на їх виховання, а, навпаки, може завдати шкоди психіці дитини. Такий запобіжний захід також може бути обґрунтованим для цілої групи осіб зі спеціальними потребами, таких як ті, хто страждає на хвороби, що не піддаються лікуванню, має неповнолітніх дітей на утриманні чи належить до осіб похилого віку.
Конкретизовано, що суть домашнього арешту як запобіжного заходу полягає в обмеженні можливості підозрюваного (обвинуваченого) залишати своє житло протягом доби. Цей захід може бути застосований лише у випадку обвинувачення у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Органи внутрішніх справ виконують ухвалу слідчого судді чи суду, ставлячи підозрюваного (обвинуваченого) на облік, застосовуючи електронні засоби контролю, і здійснюючи контроль за його поведінкою, зокрема відвідуванням його місця проживання та використання електронного моніторингу його місця перебування.
Зроблено висновок, що визначення домашнього арешту як запобіжного заходу потребує подальшого нормативного регулювання для визначення, хто і як повинен здійснювати нагляд за поведінкою особи, яка перебуває під домашнім арештом, а також не порушуючи прав підозрюваного (обвинуваченого) під час застосування цього запобіжного заходу.