ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО МОНІТОРИНГУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті досліджується поняття та особливості правового моніторингу в Україні відповідно до проєкту закону «Про правотворчу діяльність». Зазначено, що апробовані прогресивні практики щодо оцінки пливу проєкту нормативно-правого акту на суспільні відносини є звичайною практикою для країн-членів Європейського Союзу. Так, зокрема, у Чехії, Німеччині, Греції, Угорщині, Латвії, Польщі, Швеції, Іспанії оцінки впливу надаються для усіх типів проєктів нормативно-правових актів. В Україні теж діє система моніторингу усіх проєктів нормативно-правових актів. Проте формальний підхід до проведення таких процедур суб’єктами правотворчої діяльності в нашій країні, небажання відшукати найбільш ефективний та дієвий варіант вирішення проблеми на основі об’єктивних емпіричних даних і наукових досліджень призводить до низької якості законодавчого регулювання.

В умовах сьогодення у нашій державі виникла потреба у розробці чіткого та дієвого механізму написання і прийняття нормативно-правових актів, адже така процедура на сьогодні не є досконалою. У зв’язку з цим було розроблено законопроєкт 5707 «Про правотворчу діяльність», яким визначаються основи правотворення в нашій державі. Проте проєкт цього нормативно-правового акта має певні недоліки, зокрема щодо етапів правотворчого процесу, експертизи нормативно-правових актів, які можна усунути в процесі ухвалення цього закону.

У зв’язку з активізацією євроінтеграційних процесів правовий моніторинг нормативно-правових актів має стати обов’язковим та ефективним елементом перевірки нормативно-правових актів, спрямованим не тільки на оцінку якості нормативно-правового акта, а й розробку обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства.

Правовий моніторинг нормативно-правового акта включає його комплексне дослідження з точки зору відповідності проєкту правовим принципам; правильності використання правових категорій; співвідношення проєктованих рішень з іншими актами, включаючи договори України з іноземними державами та визнані Україною міжнародно-правові акти; забезпечення системності законодавства; обґрунтова­ності вибору форми акта; коректності застосування певних засобів юридичної техніки; відповідності положень проєкту сучасним досягненням вітчизняної та зарубіжної науки і практики в аналізі конкретної проблеми, що становить предмет майбутнього нормативно-правового акта.

Підсумовано, що відповідний законопроєкт містить певні недоліки регулювання правового моніторингу нормативно-правових актів, які можуть призвести до формалізації цього інституту на практиці. Тому доцільно внести зміни до проєкту, які б удосконалили процес моніторингу правових актів в Україні.