Ірпінський юридичний часопис

МІЖНАРОДНА ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА В УМОВАХ АГРЕСИВНОЇ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ: ПОНЯТТЯ, НАЯВНІ ПРОБЛЕМИ ТА РЕАКЦІЯ СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ

М. Ф. Анісімова — 2025-01-09

У статті досліджено питання трансформації змісту поняття та стану міжнародної екологічної безпеки з огляду на критичні умови, в яких Україна перебуває вже третій рік поспіль з моменту початку агресивної гібридної війни Росії проти неї. Здійснено аналіз наявних проблем з її забезпеченням, повʼязаних зі збільшенням на порядок у сучасних умовах руйнівного впливу на навколишнє природне середовище за рахунок різкої зміни параметрів довкілля у звʼязку з критичною кількістю чинників впливу, активізованих війною, та проведено пошук механізмів їх вирішення. Розглянуто реакцію світової спільноти на ці проблеми та наголошено на необхідності консолідації зусиль у напрямі формування міжнародної екологічної безпеки з опорою на принципи запобігання шкоди НПС у потенційному джерелі шкоди та обережності, а також із застосуванням підходу «забруднювач платить» для врятування людства від глобальних екологічних загроз.

Обґрунтовано думку про доцільність вивчення досвіду та результатів роботи одного з міжнародних судів ad hoc – Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії та висловлено переконання у важливості продовження досліджень зазначеної сфери правового регулювання з метою забезпечення успішного післявоєнного відновлення України.

ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОТИПРАВНИХ ПОСЯГАНЬ: МІЖНАРОДНА ТА ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАКТИКА

О. В. Чернецька — 2025-01-09

У статті розглянуто особливості зарубіжного досвіду впровадження кримінальної відповідальності за воєнні злочини. Досвід зарубіжних країн може бути корисним для України в процесі імплементації норм міжнародного гуманітарного права. Наприклад, у багатьох європейських країнах існує кримінальна відповідальність за воєнні злочини, імплементована через національні законодавства на основі міжнародних зобовʼязань. Німеччина, Франція й Нідерланди є прикладами країн, які використовують свої національні закони для переслідування осіб, винних у злочинах, скоєних під час конфліктів за кордоном.

Практичне значення такого досвіду полягає в тому, що Україна, адаптуючи своє законодавство до міжнародних стандартів, зможе не тільки ефективніше боротися з воєнними злочинами, але й забезпечити справедливість для жертв таких злочинів як на національному рівні, так і на міжнародному.

Доведено, що в умовах євроінтеграції України дійсно важливо адаптувати вітчизняну систему кримінального законодавства до сучасних викликів, особливо щодо злочинів, повʼязаних із порушеннями міжнародного гуманітарного права під час збройних конфліктів. Один з ключових кроків може полягати не лише в розширенні кола кримінально-протиправних діянь, але й у впровадженні нового підходу до категоризації та кваліфікації таких кримінальних правопорушень. Наприклад, розробка окремого розділу в Кримінальному кодексі, присвяченого воєнним злочинам та злочинам проти миру й безпеки людства, допомогло б систематизувати відповідальність за порушення норм міжнародного права. Крім того, можна розглянути впровадження механізму «гуманітарного трибуналу» всередині країни, де фахівці з гуманітарного права могли б розглядати справи про порушення під час конфліктів.

Зазначено, що ці зміни могли б охоплювати не лише пряму участь у воєнних діях, але й нові форми кримінальних правопорушень, повʼязаних із дезінформацією, кібератаками на гуманітарні обʼєкти та маніпулюванням гуманітарною допомогою, що сьогодні стають актуальними у збройних конфліктах.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ПІД ЧАС РОСІЙСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ: МІЖНАРОДНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ЯК МЕХАНІЗМ ПРИТЯГНЕННЯ РОСІЇ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Я. Ф. Фокін — 2025-01-09

У статті досліджується відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права (далі – МГП) у контексті російської військової агресії проти України. Особлива увага приділяється військовим злочинам, скоєним російськими військами, як-от вбивства мирних жителів, тортури, депортації та знищення цивільної інфраструктури, що становлять серйозні порушення МГП. Висвітлюються форми відповідальності, зокрема індивідуальна, колективна й державна, за такі злочини.

Стаття також аналізує співпрацю України з Міжнародним кримінальним судом (далі – МКС), особливо після ратифікації Римського статуту, що надало можливість притягувати до відповідальності військових злочинців на міжнародному рівні. Окремо розглянуто національні механізми взаємодії з МКС у рамках Кримінального процесуального кодексу України та запропоновано способи вдосконалення законодавства для підвищення ефективності розслідувань і притягнення винних до відповідальності.

У статті також розглядаються виклики щодо забезпечення дієвості норм міжнародного гуманітарного права під час сучасних збройних конфліктів. Проаналізовано положення Женевських конвенцій, які регулюють захист жертв конфліктів, з акцентом на їхнє застосування в умовах війни в Україні. Окремо досліджено національні законодавчі акти, ухвалені під час воєнного стану, спрямовані на посилення правового захисту цивільного населення та потерпілих від агресії.

ЛАТЕНТНІСТЬ УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ): ПОНЯТТЯ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА МЕТОДИ ЗАПОБІГАННЯ

А. В. Гончаренко — 2025-01-09

У силу невичерпного переліку причин деякі кримінальні правопорушення не знаходять відображення у статистичній звітності. За таких обставин формується прихована або латентна злочинність.

З огляду на оцінки рівня тіньової економіки в Україні з різних джерел можна констатувати, що статистичне благополуччя, сформоване кількісними показниками зареєстрованих кримінальних правопорушень, передбачених ст. 212 Кримінального кодексу України, є вдаваним.

Латентність як явище притаманне злочинності загалом і окремим кримінальним правопорушенням та є гострою проблемою для суспільства будь-якої країни.

Серед вітчизняних вчених відсутній єдиний підхід до визначення поняття латентної злочинності. Потреба в подальшому дослідженні цього питання обумовлена необхідністю наповнення ознаками дефініції цієї кримінологічної категорії таким чином, щоб точно передати сутність вказаного явища, а також не перевантажувати зміст несуттєвими для кримінології аспектами.

Сутнісними ознаками латентних кримінальних правопорушень, незалежно від причин і наслідків цього явища, є їх невідображення або відображення з помилковою кваліфікацією у статистичній звітності.

Окрема увага присвячена обставинам, які обумовлюють існування та поширення латентності ухилення від сплати податків, зборів (обовʼязкових платежів), а також основним заходам зменшення латентності вказаного виду злочинів.

Поряд із загальними причинами латентності злочинності ухиленню від сплати податків, зборів (обовʼязкових платежів) властиві і специфічні, що повʼязані з обʼєктивними та субʼєктивними особливостями цього виду кримінальних правопорушень.

Постійні зміни суспільного-політичного ладу на сучасному етапі розвитку України, впровадження нових технологій, засобів розрахунку, тощо обумовлюють невпинну трансформацію причин існування та поширення латентності ухилення від сплати податків, зборів (обовʼязкових платежів).

Скорочення латентної злочинності, зокрема зменшення латентності злочинів, передбачених ст. 212 КК України, потребує комплексного підходу, який міститиме заходи з попередження злочинності загалом, виявлення і долучення до статистичної звітності вже вчинених кримінальних правопорушень, а також подальше вивчення й усунення причин латентизації.

ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ МИТНИХ ОРГАНІВ ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ ПРОТИДІЇ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОНТРАБАНДИ Й ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ

М. B. Ковальова — 2025-01-09

У статті здійснено розгляд актуальних питань щодо розширення повноважень Державної митної служби в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил. Приділено увагу проблематиці інституційної спроможності митних органів щодо наділення функцією оперативно-розшукової діяльності як необхідного інструменту для захисту митних інтересів держави. Доцільність перегляду поточного стану боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил пояснюється прискоренням курсу України до європейської інтеграції, одним з ключових вимог якої є протидія та боротьба зі злочинністю на кордоні, стимулювання субʼєктів зовнішньоекономічної діяльності до ведення «прозорого» бізнесу. Розглянуто особливості правового регулювання механізму практичної реалізації оперативно-розшукової діяльності митних органів.

Потреба в розширенні повноважень підтверджується статистичними показниками щодо кількості вчинених порушень митних правил упродовж періоду I кварталу
2024 року, що на цифрових показниках підтверджує доцільність розширення таких повноважень, акцентуючи увагу на можливості зростання економічних негативних наслідків для держави.

Важливим чинником задоволення європейських вимог задля погодження України як повноправного члена Європейського Союзу є повноцінне «перезавантаження» національної митної системи, адже в країнах європейської спільноти митні органи зобовʼязані бути пильними, оперативними й справедливими під час протидії контрабанді та порушенням митних правил. Зроблено висновок про те, що належна організація національного митного законодавства, зокрема усунення правових колізій та недоліків в аспекті повноважень щодо попередження, протидії та боротьби з порушеннями митних правил та контрабандою стане потужним кроком до поставленої мети.

ДОКАЗИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ТА ПРОВАДЖЕННІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Л. В. Мілімко — 2025-01-09

У контексті сучасних викликів правової системи проблеми щодо доказів у кримінальному провадженні та провадженні про адміністративні правопорушення набувають особливої актуальності. Докази є основою побудови будь-якого обвинувачення та доведення вини або невинуватості особи.

Дослідивши поняття «докази» в кримінальному процесуальному праві та праві адміністративної відповідальності, потрібно вказати, що ця дефініція є достатньо розробленою науковцями та універсальною. Докази фактично містять інформацію про подію. Така інформація міститься в різних джерелах, зафіксована в різних формах: показаннях, речових доказах, документах, висновках експертів. У КпАП України такий перелік зафіксований більш широко. Водночас ні в законодавстві про адміністративні правопорушення, ні в кримінально-процесуальному законодавстві не охоплені всі джерела, з яких можливо отримати інформацію про правопорушення. Зокрема, наведений перелік джерел доказів не передбачає всього різноманіття фактичних даних, які можливо, наприклад, отримати з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

У КПК України (ст. 85, 86) законодавець закріпив вимоги щодо належності та допустимості доказів. Недопустимий доказ не може бути використаний під час прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд під час ухвалення судового рішення. У КпАП України прямо не закріплені вимоги щодо належності й допустимості доказів.

У КПК України вимоги щодо належності та допустимості доказів визначені чітко й закріплені окремою нормою. У КпАП України такі вимоги зафіксовані не настільки чітко, у зв’язку з чим у практичних ситуаціях трапляються випадки, коли суди відмовляють в приєднанні до матеріалів справи доказів, які б могли вплинути на більш об’єктивне вирішення справи.

Автор доходить висновку, що є необхідність закріпити окремою статтею норму щодо достатності доказів у кримінальному провадженні та провадженні про адміністративні правопорушення.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОДАТКОВІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ

Н. Б. Новицька — 2025-01-09

Статтю присвячено аналізу основних проблем установлення відповідальності за податкові правопорушення великих платників податків та пропозиціям щодо їх вирішення.

Зроблено висновок, що одним із чинників, які сприяли збільшенню кількості податкових порушень стала лібералізація податкового законодавства, а саме введення мораторію на податкові перевірки, ліберальні підходи щодо строків подачі податкової. Відсутність контролювальної складової в податкових правовідносинах спричинила порушення податкового законодавства недобросовісними платниками податків, порушення правил здійснення підприємницької діяльності у сферах, які контролюються податковими органами.

Визначено, що за порушення податкового законодавства в національній правовій юрисдикції впроваджено цілий ряд видів відповідальності та спеціальних обмежувальних заходів, які повинні забезпечити неухильне дотримання чинного законодавства. Водночас відповідальність великих платників податків повинна бути адекватною спричиненою шкодою, впливом цієї шкоди на суспільне життя країни.

Визначено, що основним принципом взаємодії великих платників податків та податкової служби повинно стати взаємна довіра, створення максимально комфортного середовища для виконання податкових зобовʼязань, повна діджиталізація співпраці. Податкова служба повинна виходити на перевірки виключно після належного, обґрунтованого висновку аналітичної служби про наявність ризиків зловживання, ухилення від сплати податків. А ефективністю аналізу ризиків стане саме донарахування несплачених податкових зобовʼязань та відповідних фінансових санкцій.

Зміна орієнтирів у діяльності податкової служби повинна забезпечити умови, за яких платнику податків буде некомфортно застосовувати схеми мінімізації або ухилення від сплати податків. Податкова служба повинна перейти від «контролювального органу» до органу публічного управління в податковій сфері із функціями надання адміністративних послуг у податковій сфері.

МОМЕНТ ВИНИКНЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ З ВІДШКОДУВАННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ У ПРОЦЕДУРІ СУДОВОГО ОСКАРЖЕННЯ

П. І. Сало — 2025-01-09

У статті аналізуються проблемні питання, пов’язані зі здійсненням бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Особлива увага приділена механізму узгодження відповідних сум, який залежить від багатьох чинників і, зокрема, результатів проведення податкової перевірки наявності законних підстав для повернення платнику бюджетного відшкодування.

Розкрито поняття «судове оскарження» в разі прийняття податкового повідомлення-рішення про відмову в наданні бюджетного відшкодування та з’ясовано, коли саме контролювальний орган зобов’язаний вчинити дії щодо повернення заявленої до відшкодування суми податку, якщо адміністративну справу вирішено на користь платника.

Спростовано тезу, згідно з якою ініціювання касаційного перегляду вказаної справи автоматично продовжує процедуру судового оскарження та свідчить про неузгодженість бюджетного відшкодування, а тому звільняє від обов’язку щодо вжиття контролювальним органом необхідних заходів для здійснення бюджетного відшкодування.

Встановлено момент виникнення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість та визначено темпоральні межі нарахування компенсації за її несвоєчасну виплату.

На основі аналізу норм чинного податкового законодавства та актуальної судової практики у спорах цієї категорії доведено, що невідшкодовані суми податку на додану вартість набувають статус бюджетної заборгованості лише після узгодження заявлених до повернення сум податку, а право платника вимагати стягнення з державного бюджету пені на суму несвоєчасно відшкодованої бюджетної заборгованості обмежується датою її повного погашення та строками звернення до суду.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ ЗА ПОДАТКОВИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

С. В. Терепа — 2025-01-09

У статті висвітлено позицію автора щодо окремих аспектів відповідальності у сфері оподаткування. Зокрема, вказано, що поняття «фінансово-правова відповідальність»
і «фінансова відповідальність» не є тотожними. Також розглянуто підходи різних учених щодо трактування ними зазначених дефініцій та їх співвідношення.

Встановлено, що Податковий кодекс України не містить єдиного уніфікованого формулювання відповідальності у сфері оподаткування. Зокрема, складено дві таблиці на основі аналізу норм цього Кодексу, що стосуються формулювання поняття відповідальності та фінансової відповідальності за податкові правопорушення. З’ясовано, що норми, які визначають відповідальність суб’єктів податкових правовідносин, містяться не лише в спеціальній главі 11 розділу ІІ Податкового кодексу України, а й у деяких інших статтях кодексу. На цій основі автором виділено 4 групи суб’єктів відповідальності у сфері оподаткування, для яких законодавець деталізує порядок застосування останньої поза межами глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України.

Наголошено на тому, що 2023 року до Податкового кодексу України було внесено зміни, згідно з якими податковим органам було надано додаткові повноваження в сфері застосування заходів впливу до порушників інших, ніж ті, які передбачені главою 11 розділу ІІ вказаного Кодексу. Зокрема, йдеться про повноваження податкових органів щодо анулювання ліцензій на виробництво підакцизних товарів, відмови або зупиненні повернення помилково сплачених податків і зборів, ЄСВ та інших платежів, відмови в наданні розстрочення або відстрочення податкового боргу, а також відмови чи зупиненні надання бюджетного відшкодування ПДВ.

Зроблено висновок про те, що у Податковому кодексі України відсутня усталена термінологія щодо відповідальності суб’єктів податкових правовідносини, що може негативно впливати як на правозастосовну практику, так і на розвиток теорії податкового права і фінансового права України загалом.

ПОНЯТТЯ «ДЕРЖАВНИЙ ЗОВНІШНІЙ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ»

Л. А. Сидорчук — 2025-01-09

В умовах сьогодення зміни системи публічного управління в Україні зумовлюють підвищення в них ролі державного зовнішнього фінансового контролю. Однак на шляху до цього наявний ряд проблем. Однією з проблем є відсутність необхідної нормативної бази державного зовнішнього фінансового контролю. Так, Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» не надає визначення поняттям «державний зовнішній фінансовий контроль», «державний внутрішній фінансовий контроль». Як наслідок, виникають розбіжності в теорії та практиці понятійного апарату, що призводить до певного нерозуміння і двозначності, а саме відбувається змішування понять «державний фінансовий контроль», державний «зовнішній фінансовий контроль», «державний внутрішній фінансовий контроль». З огляду на це важливим є дослідження актуальних підходів до визначення поняття «державний зовнішній фінансовий контроль».

Метою статті є дослідження актуальних підходів до визначення поняття «державний зовнішній фінансовий контроль» та надання власного авторського визначення поняття «державний зовнішній фінансовий контроль».

Для досягнення поставленої цілі застосовано комплексний підхід, що визначає застосування загально- та спеціально-наукових методів дослідження. Під час дослідження сутності фінансового контролю було застосовано метод наукової абстракції. Формально-юридичний метод використано для аналізування норм правових актів. Для формування висновків та пропозицій також застосовувалися методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії.

У статті досліджено визначення поняття «фінансовий контроль». Розглянуто основні погляди науковців до визначення поняття «державний фінансовий контроль». Встановлено, що державний фінансовий контроль поділяється на внутрішній та зовнішній. Запропоновано власне визначення поняття «державний зовнішній фінансовий контроль».

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОННИХ ДЕРЖАВАХ (ПРАКТИКА ПОЛЬЩІ ТА НІМЕЧЧИНИ)

О. О. Шарандін — 2025-01-09

Стаття присвячена питанням визначення фінансово-правового статусу політичних партій в Україні та закордонних державах. Наголошено, що хоча система регулювання фінансування партій в Україні має досить міцну законодавчу базу, її ефективне функціонування потребує вдосконалення. Підкреслено, що посилення прозорості, вдосконалення механізмів перевірки та покарання за порушення є критично важливими для мінімізації корупційних ризиків та забезпечення чесної конкуренції політичних сил. Зазначено, що особливістю фінансово-правового статусу політичних партій у Польщі є окрема система фінансування виборчих кампаній. Зокрема, це законодавчо визначені обмеження на розмір витрат на кампанії, що дає змогу уникнути ситуацій, коли великі політичні партії можуть домінувати виключно завдяки своїм фінансовим ресурсам. Така практика забезпечує більш рівні умови для всіх учасників виборчого процесу. Незважаючи на прогресивну систему фінансування, польські політичні партії все ще стикаються з певними викликами. Основними проблемами є спроби прихованого фінансування через підставних осіб або організації, недостатній рівень громадського контролю за використанням коштів, а також періодичні скандали, повʼязані з порушеннями фінансових правил під час виборчих кампаній. Німецьке законодавство також установлює обмеження на пожертви з боку іноземних держав, організацій або фізичних осіб. Політичні партії не мають права приймати фінансову підтримку від іноземних урядів або міжнародних організацій, що зумовило запобігти впливу на внутрішню політику країни. Державні субсидії не можуть перевищувати розміру доходів від приватних джерел, що забезпечує баланс між державним і приватним фінансуванням. Фінансування політичних партій у Польщі є прикладом збалансованої моделі, що поєднує державну підтримку та приватні пожертви, водночас значну увагу приділяючи прозорості та підзвітності партійної діяльності. Фінансування політичних партій у Німеччині базується на принципах прозорості, рівності можливостей для участі в політичній боротьбі та чіткого контролю за витратами, що сприяє розвитку демократичного політичного процесу.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАПОБІГАННЯ КОНТРАБАНДИ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

С. В. Камінський — 2025-01-09

У цій статті зазначено, що проблема запобігання контрабанді здебільшого вирішується через установлення високих як адміністративних, так і кримінальних санкцій за її вчинення. Особливо в країнах, де економічне зростання супроводжується постійним удосконаленням способів контрабанди і високою активністю злочинних угруповань, залучених до неї. Зазначається, що проблема запобігання контрабанді актуальна впродовж багатьох століть і керівництво різних країн намагається застосовувати енергійні та масштабні заходи запобігання, посилюючи відповідальність за заняття такою незаконною діяльністю.

У статті також акцентується увага, що кримінальна відповідальність за контрабанду наркотичних засобів міститься в іншому розділі кримінального кодексу. Водночас кожна норма права визначає окремо відповідальність за контрабанду окремих товарів, предметів чи речовин.

У статті аналізуються окремі положення кримінальної відповідальності за контрабанду різних країн. Так, ст. 151 КК КНР встановлена відповідальність за контрабанду зброї, боєприпасів, ядерних матеріалів або фальшивої валюти; контрабанду заборонених державою до вивозу з країни культурних цінностей, золота, срібла та інших дорогоцінних металів, а також заборонених державою до ввезення в країну цінних тварин і виробленої з них продукції; контрабанду заборонених державою до вивозу з країни унікальних рослин і продукції з них; кримінальні правопорушення, згадані в частинах першій та другій цієї статті, за особливо обтяжуючих обставин.

Акцентується увага, що проаналізовані статті за своїм складом максимально схожі на склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 201 КК України та 305 КК України. Водночас згідно зі КК КНР такі дії караються довічним позбавленням волі або смертною карою з конфіскацією майна, що є більш тяжчим видом покарання, ніж за кримінальним законодавством України.

ПРИМИРЕННЯ З НЕПОВНОЛІТНІМ ПІДОЗРЮВАНИМ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ПРАВОСУДДЯ, ДРУЖНЬОГО ДО ДИТИНИ

І. О. Касьянов — 2025-01-09

Правосуддя, дружнє до дитини, є більш гуманним та орієнтованим на забезпечення найкращих інтересів дитини в контакті із законом видом відправлення правосуддя незалежно від того, в якому статусі перебуває дитина: дитина в конфлікті із законом (неповнолітній правопорушник) або дитина, що є потерпілою від вчиненого стосовно неї кримінального правопорушення. Категорична позиція держави щодо імплементації сучасних форм здійснення правосуддя є загрозливою та несе у собі більше шкоди, ніж користі, адже каральна функція кримінального правосуддя не є основною в сучасних демократичних державах.

Неповнолітні правопорушники становлять окрему категорію осіб, щодо яких можливе застосування відновних заходів, адже внаслідок їхнього віку, триваючого формування особистісних цінностей та уявлень успіх від застосування до них інструментів відновного правосуддя є більш можливим і подекуди прогнозованим, ніж у разі застосування відновних програм до повнолітніх осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.

Чинне законодавство України вже містить нормативні приписи, що спрямовані на забезпечення найкращих інтересів дитини. До того ж можливість примирення між неповнолітнім порушником і потерпілою особою також передбачена як нормами матеріального права, так і нормами процесуального права. Водночас орієнтир держави на відновне правосуддя та стимулювання з боку державних інституцій програм примирення неповнолітніх порушників з потерпілими від кримінальних правопорушень потребують подальшої уваги.

Окрема увага присвячена ризикам і викликам, з якими можливо зіштовхнутися, впроваджуючи такі процедури відновного правосуддя, як примирення з дітьми в конфлікті із законом. Хоча особливий (некаральний) підхід у притягненні неповнолітніх до кримінальної відповідальності дійсно може нести певні ризики, все ж таки їх можна зменшити, щоб практична користь від застосування відновного правосуддя переважала навіть гіпотетичні побоювання щодо реформування законодавства в цьому напрямі.

МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАХОДІВ ЗАПОБІГАННЯ РОЗБОЇВ, ВЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ

І. Ю. Клименко — 2025-01-09

У статті досліджуються механізми реалізації заходів запобігання розбоїв, вчинених неповнолітніми. Зазначено, що аналіз вікових груп неповнолітніх за допомогою кримінологічних показників та соціологічних опитувань свідчить, що рівень кримінальної активності серед осіб віком 14–16 років майже утричі нижчий, ніж у групі 16–18 років. Злочинність неповнолітніх часто має латентний характер, оскільки більшість їхніх протиправних дій сприймаються як прояв недостатньої соціальної зрілості. Крім того, характерними рисами злочинності неповнолітніх є високий рівень рецидиву, який постійно зростає. Ще однією особливістю є груповий характер злочинності неповнолітніх, що дає змогу їм компенсувати психологічну невпевненість у своїх діях, обʼєднуючи фізичні зусилля для досягнення злочинного результату.

Висловлено позицію, що органи та служби, які займаються захистом прав дітей, повинні виконувати загальні та специфічні завдання, що стосуються особливого обʼєкта запобіжного впливу в системі ювенальної юстиції. До специфічних завдань ювенальної юстиції належать охоронна, запобіжна, виховна, відновна, реабілітаційна та ресоціалізаційна функції. Однією з ключових спеціальних функцій є ресоціалізаційна, яка передбачає відновлення соціального статусу неповнолітнього, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, до рівня повноправного члена суспільства через відновлення його фізичного, психологічного та соціального стану (згідно з частиною 2 статті 6 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Виокремлено особливості соціальної адаптації звільнених неповнолітніх мають такі характеристики.

Зроблено висновок про те, що, незважаючи на позитивні аспекти впровадження пробації в Україні, цей інститут кримінально-виконавчої системи активно розвивається. Один із напрямів цього розвитку полягає у співпраці органів пробації з громадськими організаціями з метою запобігання рецидивній злочинності в Україні. Згідно з результатами нашого дослідження, ми запропонували ряд ініціатив для підвищення ефективності цієї співпраці у сфері запобігання рецидивній насильницькій злочинності серед неповнолітніх.

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ

С. О. Секо — 2025-01-09

У статті досліджено наслідки злочинів економічного спрямування, узагальнено досвід теоретичних та емпіричних досліджень злочинності у сфері економіки України. У трактуванні поняття «економічна злочинність» виділяють законодавчий, відомчий і науково-дослідний підходи, аргументують складність виявлення злочинів у сфері економіки та високий рівень латентності економічної злочинності. Окреслені основні тенденції зміни ситуації з позиції криміналізації та декриміналізації економіки України.

Здійснений аналіз дав змогу визначити напрями протидії економічній злочинності в Україні з обовʼязковим залученням цифрових технологій. Також проаналізовані економічні злочини, які посягають на інтереси власників цінних паперів. Розглядаємо пріоритетні напрями органів внутрішніх справ у сфері забезпечення економічної безпеки інвестиційної діяльності. Зʼясовано, що економічні злочини, скоєні за допомогою цінних паперів, завдають значних матеріальних збитків економіці країни та створюють фінансове підживлення для діяльності організованих злочинних груп, характеризуються підвищеною суспільною небезпекою у звʼязку з тим, що завдають шкоди як учасникам ринку, так і економіці загалом, збільшуючи інвестиційні ризики та погіршуючи інвестиційний клімат.

У статті розглянуто кримінологічну характеристику щодо нового соціально-правового феномена, що складається сьогодні у сфері незаконної підприємницької діяльності, яке називається організованою економічною злочинністю. Проаналізовано види організованих злочинних формувань, які існують у сфері економіки. Дано кримінологічну характеристику особистості деяких представників організованої злочинності. Класифіковано види діяльності організованих злочинних формувань у сфері економіки. Визначено тенденції розвитку організованої економічної злочинності. Констатовано факт зрощування представників організованої злочинності та представників незаконного підприємництва.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН

В. В. Третяк — 2025-01-09

У статті досліджено, що економічні реформи радикально змінили народне господарство України, яке потребувало комплексного перегляду концепції його кримінально-правової охорони.

Розглядається необхідність розпочати роботу, спрямовану на комплексну реформу норм про господарські злочини, її оптимізацію. Потрібно забезпечити адекватність цієї системи реально існуючим потребам суспільства щодо правової охорони народного господарства загалом та основних інститутів ринкової економіки – кредиту, інвестицій, фінансів, споживчого ринку, господарської конкуренції тощо. У цій статті запропоновано концептуальне обґрунтування цієї реформи.

Зʼясовано, що система господарських злочинів раніше не розглядалася в рамках порівняльно-правового дослідження з аналогічними системами країн із розвиненою ринковою економікою. В українській юридичній літературі раніше не давалася цілісна характеристика системи, господарських злочинів розвинених в економічному відношенні країн. У вітчизняній літературі раніше не розглядалися питання виникнення та розвитку системи господарських злочинів у країнах із розвиненою економікою, існували лише фрагментарні дослідження окремих правових норм.

Проаналізовано, що небезпека багатьох господарських злочинів виявляється в підриві суспільної довіри до інститутів ринку. Підірвано громадську довіру до кредиту – кредит стає дорогим, руйнівним чи недоступним. Недовіра до інвестицій призводить до падіння курсу цінних паперів та ділової активності, в результаті зупиняється економічний розвиток.

У статті розглянуто, як саме, у межах яких відносин і якою мірою кримінально-правова заборона може бути корисною та доречною в господарській сфері, це є основним питанням цього дослідження, що й визначає його актуальність.

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

К. С. Чекараміт — 2025-01-09

У статті аналізується кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх. Виділяються особливості, властиві такому виду злочинності. Перераховуються найпоширеніші злочинні діяння, скоєні неповнолітніми. Акцентується увага на тому, що заходи, які вживаються органами внутрішніх справ та іншими субʼєктами профілактики зі стабілізації криміногенної ситуації в підлітковому середовищі, виявились недостатніми. Кримінальна статистика свідчить про негативні якісні зміни злочинності неповнолітніх, розширення меж їх кримінальних проявів.

У цій статті встановлено, що у звʼязку з негативними процесами серед неповнолітніх на нормотворчий процес дедалі більше впливають потреби практики боротьби з правопорушеннями неповнолітніх.

Варто констатувати, що тенденції зростання неповнолітніх злочинців із психічними відхиленнями свідчить і про помітне зниження виховних функцій закладів освіти, коли підлітки в умовах соціально-правової незахищеності не мають змоги самостійно знайти вихід із кризової ситуації, адекватно та критично її оцінити, залишаючись наданими самим собі, відчувають духовний натиск кримінального світу та її цінностей.

Злочинність неповнолітніх викликає обґрунтовану тривогу з огляду на її тісний звʼязок із дорослою злочинністю в нашій країні. Актуалізується проблема підліткової злочинності, яка свідчить про те, що її справжні причини та умови носять пролонгований характер, а заходи протидії, що вживаються, не мають істотного впливу на механізм відтворення злочинної поведінки цієї категорії осіб.

Аналіз правозастосовної практики свідчить про низьку результативність профілактичних заходів, що вживаються. На ефективність загальної та приватної превенції негативно впливає відсутність нормативної бази для ефективного процесу ресоціалізації, неадекватність заходів, що вживаються до неповнолітніх злочинців.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (В КОНТЕКСТІ СТ. 6 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ПРАВОТВОРЧУ ДІЯЛЬНІСТЬ»)

О. М. Бодунова — 2025-01-09

У статті розглянуто особливості реалізації права на доступ до інформації щодо правотворчої діяльності в контексті ст. 6 Закону України «Про правотворчу діяльність». Одним із ключових завдань правотворчої діяльності в Україні є адаптація національного законодавства до міжнародних стандартів. Це охоплює не лише врахування положень універсальних міжнародних конвенцій, договорів та актів, прийнятих впливовими міжнародними організаціями, такими як ООН, ЮНЕСКО, ЮНСІТРАЛ, але й дотримання принципів і стандартів acquis communautaire – нормативно-правової системи Європейського Союзу.

Цей процес охоплює гармонізацію українських законів з правовими нормами ЄС, а також їх імплементацію з метою забезпечення однакових стандартів і підходів. Така адаптація має сприяти інтеграції України в європейський правовий простір, що передбачає дотримання європейських принципів, таких як верховенство права, захист прав людини, економічні свободи тощо.

Останнім часом в Україні правотворчій діяльності приділяється все більше уваги. Після прийняття Закону України «Про правотворчу діяльність», який уперше законодавчо закріпив процес творення права в нашій державі, важливе значення мають гарантії на доступ до інформації щодо правотворчої діяльності, які дають змогу зробити цей процес максимально прозорим.

Охарактеризовано законодавчі гарантії забезпечення права на доступ до інформації щодо правотворчої діяльності, а саме: 1) обов’язок суб’єктів правотворчої діяльності надавати та оприлюднювати інформацію щодо правотворчої діяльності в порядку, обсягах та строки (терміни), визначені законом; 2) доступ до засідань представницьких суб’єктів правотворчої діяльності в порядку, визначеному законодавством України;
3) здійснення державного та громадського контролю за дотриманням права на доступ до інформації щодо правотворчої діяльності; 4) визначення законом юридичної відповідальності за порушення законодавства України про доступ до публічної інформації.

Підсумовано, що законодавством передбачено достатні гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Проте, аналізуючи норми права, виникає питання, що охоплює «інформація щодо правотворчої діяльності». Задля усунення цієї прогалини потрібно законодавчо визначити її перелік.

ЗАХИСТ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

Д. Л. Вітюк — 2025-01-09

У статті досліджується питання захисту та реалізації прав українських військовополонених в умовах сьогодення. Зокрема зосереджується увага на дотриманні норм міжнародного та національного законодавства під час збройних конфліктів, що виникають у сучасному світі. Зазначено, що захист прав військовополонених, а особливо їх реалізація, умови утримання та своєчасне звільнення є нагальними питаннями, над якими наполегливо працює українська влада, дипломати та міжнародна спільнота. Зазначено на важливості проведення систематичної роботи щодо звільнення українців з ворожого полону.

Констатується систематичність порушень росією норм міжнародного права, зокрема щодо поводження з військовополоненими. Окремо зазначається несприйняття росією окремих пропозиції та спроб врегулювання систем та заходів щодо обміну військовополоненими.

Зазначено про необхідність стимулювання рф дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права в поводженні з українськими військовополоненими, важелем у чому є міжнародна дипломатична та економічна ізоляція росії; наголошено на потребі домогтися безпрецедентного рівня консолідації міжнародної спільноти навколо засудження злочинів російського режиму через ухвалення нових резолюцій ООН, ОБСЄ та інших впливових міжнародних інституцій.

Окреслено потребу активного залучення міжнародних судових інституцій до притягнення рф до відповідальності за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид проти народу України. Зауважено на важливості ратифікованого Україною Римського статуту та механізмів притягнення до відповідальності військових злочинців, які варварськи відносяться до всього, що має прив’язок до України.

Узагальнено, що держави та міжнародне співтовариство мають докладати постійних зусиль для зміцнення культури відповідальності та неухильного додержання принципів гуманності та людської гідності, навіть в умовах війни. Стверджується на доцільності здійснення систематичної роботи в напрямі розроблення нормативно-правових актів міжнародного значення задля кращого реагування на подібні прояви військової агресії в світі, ґрунтуючись на досвіді російсько-української війни.

ВЗАЄМОДІЯ РЕЛІГІЇ ТА ПРАВА В РЕЛІГІЙНО-ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ: ЮРИДИЧНИЙ ТА РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ

М. В. Волошин — 2025-01-09

Науковці зосереджують увагу на проблемному характері співвідношення механізмів реалізації правових та релігійних приписів. Для подолання цієї проблеми необхідно чітко виокремити функціональну спрямованість релігії та права, віднайти їх спільні та відмінні ознаки й установити особливості їх взаємодії в релігійно-правовому регулюванні.

Метою дослідження є розмежування сфер застосування права і релігії в процесі релігійного та правового регулювання й визначення характеру взаємозвʼязку і взаємовпливу правового та релігійного регуляторів суспільних відносин.

У процесі дослідження та формулювання його результатів автором було використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу та узагальнення. Компаративний метод було використано для встановлення співвідношення права та релігії в релігійно-правовому регулюванні.

Співвідношення механізмів реалізації правових та релігійних приписів має проблемний і конфліктний характер. Релігія формує світоглядну основу людського життя. Правовому регулюванню підлягають лише ті суспільні відносини, над якими може бути встановлений соціальний і державний контроль. Однак правовий та релігійний регулятори суспільних відносин наразі перебувають у постійному співвідношенні. Релігійні принципи свободи волі особистості та визнання людини найвищою соціальною цінністю були втілені в європейських універсальних правових актах.

Як окремі різновиди соціального регулювання, правове та релігійне регулювання перебувають у взаємодії, впорядковуючи суспільні відносини. Як право, так і релігія є формалізованими соціальними регуляторами.

ПОРУШЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ РФ

О. І. Косілова — 2025-01-09

Стаття присвячена актуальній проблемі порушення прав і свобод людини та громадянина на тимчасово окупованих територіях України в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації. Автори проводять глибокий аналіз ситуації, спираючись на Конституцію України, міжнародне право та численні задокументовані факти порушень.

Дослідження розкриває широкий спектр порушень, які систематично здійснюються російськими окупаційними військами. Серед них: насильницьке навʼязування російського громадянства, катування та нелюдське поводження з цивільним населенням, незаконне вилучення нерухомого майна, обмеження свободи пересування та примусова депортація, обмеження свободи висловлювання та поширення пропаганди. Особливу увагу приділено фактам масових вбивств цивільного населення, зокрема «Бучанській різанині» та масовим похованням в Ізюмі. Автори наводять шокуючу статистику жертв, зокрема дітей, що свідчить про особливу жорстокість окупантів.

Стаття висвітлює проблему сексуального насильства як інструменту війни, наводячи дані про кількість зафіксованих випадків, зокрема проти неповнолітніх. Підкреслюється, що ці дії є частиною систематичної політики окупантів.

Окремо розглядаються порушення прав військовополонених, що суперечать Женевській конвенції, та незаконне залучення цивільних осіб, зокрема дітей, до участі у збройному конфлікті. Автори описують випадки використання дітей як шпигунів та коректувальників обстрілів, а також їх залучення до військово-патріотичних організацій на окупованих територіях. Дослідження аналізує тактику створення умов для голоду як метод підкорення українського населення, проводячи паралелі з політикою Голодомору 1932–1933 рр. Автори вказують на систематичність та цілеспрямованість дій окупантів у цьому напрямі.

У статті розглядається роль міжнародних організацій у документуванні та розслідуванні цих злочинів, зокрема діяльність Міжнародного кримінального суду, Міжнародної комісії з розслідування злочинів рф проти України, Спільної слідчої групи та Європейського Союзу. Особлива увага приділяється роботі Міжнародного Комітету Червоного Хреста, охоплюючи як позитивні аспекти їхньої діяльності, так і суперечливі випадки, повʼязані з представниками організації в росії. Автори приходять до висновку, що дії російських окупаційних військ можна кваліфікувати як геноцид українського народу. Вони підкреслюють, що ці дії спрямовані виключно на винищення українців як нації та не мають ні логічного, ні стратегічного характеру.

Це дослідження є важливим внеском у документування воєнних злочинів та порушень прав людини в умовах російської агресії проти України. Воно надає цінну інформацію та аналіз, які можуть бути використані для подальших правових та міжнародних дій, спрямованих на притягнення винних до відповідальності та захист прав українського народу. Стаття наголошує на необхідності подальшого детального розслідування та аналізу цих порушень для забезпечення невідворотності покарання за вчинені злочини.

ДЕЛЕГОВАНЕ ПРАВОСУДДЯ В ЦЕРКОВНОМУ СУДОЧИНСТВІ В СЕРЕДНІ ВІКИ

Д. О. Савченко — 2025-01-09

Стаття присвячена дослідженню організації і функціонування делегованого правосуддя в системі церковного судочинства в Середні віки. Проаналізовано еволюцію папської юрисдикційної влади та її застосування через інститут делегованих суддів за збірниками середньовічних декреталій. Констатовано, що римське право надавало мало чітких вказівок щодо здійснення делегованої юрисдикції, тому під час ведення справ чимало проблем судової практики та суддівських повноважень вирішувалось завдяки новому декретальному праву. Зазначено, що декреталії стали важливою ланкою в ланцюзі папської юрисдикції як авторитетні консультації чи доручення з ведення справ, вони видавалися зазвичай на прохання позивача або його законного представника (проктора) і містили доручення одному або кільком місцевим суддям заслухати справу, яка була передана до апеляційної юрисдикції папи. З часів понтифікату Інокентія III (1198–1216) папська канцелярія запровадила практику офіційного читання таких листів-декреталій «in publica audientia» в курії, щоб у присутніх особисто чи через представника підсудних була можливість оскаржити заяву, справу або запропонованих суддів. Автор звертає увагу, що делеговані суддівські повноваження були відображенням верховенства папської юрисдикції; кожне доручення було індивідуальним та конкретним, після завершення справи повноваження суддів припинялися. Визначено основні елементи делегованої юрисдикції: 1) викликати позивачів і свідків; 2) досягати мирової угоди між сторонами; 3) виносити вирок і сприяти його виконанню. Зроблено висновок, що впродовж дванадцятого століття виникла загальноєвропейська система канонічного права, заснована на єдиному судовому процесі, двома інституційними складниками якого були папські декреталії і делеговані папським престолом судді.

УДАВАНИЙ ДОГОВІР ДАРУВАННЯ ЯК ПОРУШЕННЯ ПРАВА ПЕРЕВАЖНОЇ КУПІВЛІ ЧАСТКИ В СПІЛЬНІЙ ЧАСТКОВІЙ ВЛАСНОСТІ

Н. В. Лаговська — 2025-01-09

Ця стаття присвячена актуальній проблемі порушення права переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності через використання удаваних договорів дарування. У сучасному правовому середовищі України право спільної часткової власності є важливим аспектом майнових відносин між співвласниками, однією з гарантій яких
є право на переважну купівлю частки в разі її відчуження. Проте нерідко задля забезпечення власних інтересів, з метою спростити дотримання законних процедур через ухилення від них, деякі співвласники вдаються до укладення удаваних договорів дарування. Відповідно це створює як загрози порушення прав інших співвласників, так і інституту права спільної власності загалом.

У статті розглянуто юридичну природу договору дарування та удаваності цих договорів, проблеми їх доказування в суді. Також проведено аналіз чинного цивільного законодавства, яке регулює порядок відчуження часток у спільній частковій власності.

Автори акцентують увагу на необхідності вдосконалення законодавчих норм з метою забезпечення ефективного захисту прав співвласників та запобігання зловживанням у цій сфері. На їхню думку, ці зміни сприятимуть підвищенню прозорості та справедливості відчуження часток. Обґрунтовується можливість визнання дій, які обходять норму права про переважне право як протиправних, що в подальшому дасть можливість впровадити механізми відповідальності за укладення удаваних договорів.

Дослідження базується на національній судовій практиці, що дало змогу виявити основні недоліки, які дозволяють використовувати удавані договори як інструмент для обходу права переважної купівлі та сформувати напрями для вдосконалення чинного законодавства. Зроблені висновки і пропозиції спрямовані на підвищення ефективності правового регулювання та захисту прав співвласників, що є важливим кроком на шляху євроінтеграційних процесів України для забезпечення стабільності майнових відносин та рівності їх учасників.

ЗМІНА ПАРАДИГМИ У СТРАТЕГІЇ ВИЖИВАННЯ (НА ПРИКЛАДІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН). ЧАСТИНА 2: ЗМІСТ ТА ОБСЯГ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ПРАВ

О. Є. Костюченко — 2025-01-09

Стаття присвячена аналізу сутності змісту й обсягу соціально-трудових прав як складника соціально-економічних прав у їх співвідношенні із обмеженням прав чи звуженням прав у контексті матеріальних і ресурсних витрат держави. Обстоюється думка, що обмеження конституційних прав і свобод громадян у сфері праці та соціального захисту в умовах воєнного чи надзвичайного стану є пережитком радянської доби. Наголошується, що право та його стрижень справедливості у сполученні із концепцією колективізму вимагає усвідомлення того, що громадяни та їх об’єднання, зокрема через інститути громадянського суспільства, повинні колективно впливати на динаміку права як відображення справедливості в мірі права й свобод людини та громадянина. Індивідуалізм у обстоюванні прав і свобод є результативним тільки під час вирішення індивідуальних трудових спорів і не впливає на загальний стан законності й правопорядку у сфері праці. Індивідуалізм особи потрібен для реалізації її конкретних правових можливостей, що відповідають її потребам та інтересам. Тобто для реалізації можливостей у праві потрібні не тільки індивідуальні вольові дії, а й колективні. Аналіз сутності змісту й обсягу соціально-трудових права переконує, що ресурсна та матеріальна база цих прав належить роботодавцю (основні та обороні фонди) та працівнику (здібності до праці). Саме на основі матеріальної та ресурсної бази цих суб’єктів формуються фінансові спроможності держави, тому правові можливості обмеження конституційних прав і свобод громадян у сфері праці та сфері соціального захисту в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що закріплені в Конституції України, повинні відповідати інтересам працівників і роботодавців як юридично рівних суб’єктів. Ідеологічна основі обмеження соціально-трудових прав громадян в умовах надзвичайного чи воєнного стану є рудиментом радянської епохи, що не відповідає ідеології та меті існування демократичної, правової, соціальної держави. Обґрунтовується, що тривалість воєнного стану в Україні, очевидно не залежить від одностороннього волевиявлення Українського народу. Не заперечуючи факту актуальності та доцільності прийняття Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», сьогодні назріли умови для переосмислення його положень з метою удосконалення законодавства в цій сфері. Щонайменше зміст та обсяг трудових і соціальних прав працівників переконує в потребі провести аналіз ефективності норм трудового права щодо організації трудових відносин в умовах воєнного стану та переосмислити, уточнити мету запровадження таких обмежень.

ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ ДОДАТКОВОГО РІШЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

І. О. Котович — 2025-01-09

У статті досліджується сучасний стан законодавства та судової практики застосування інституту додаткового рішення.

Автор зосереджує увагу на проблемах застосування такого інституту, які виникають у суду та сторін цивільного процесу.

Інститут додаткового рішення в цивільному процесі є важливим елементом правової системи, що забезпечує можливість доповнення судових рішень у випадках, коли певні аспекти справи залишаються невирішеними або потребують додаткового розгляду. Цей інститут відіграє ключову роль у забезпеченні справедливості та правової визначеності, даючи можливість сторонам отримати повне та всебічне судове рішення.

Застосування інституту додаткового рішення регулюється статтею 270 Цивільного процесуального кодексу України, яка передбачає можливість ухвалення додаткового рішення судом за заявою учасників справи або з власної ініціативи суду. Це може відбуватися у випадках, коли стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, або коли суд не вирішив питання про судові витрати чи інші аспекти справи.

Незважаючи на важливість цього інституту, його застосування супроводжується рядом проблем та викликів. Однією з основних проблем є недостатня визначеність правових норм, що регулюють порядок ухвалення додаткових рішень. Це призводить до неоднозначного тлумачення та застосування норм на практиці, що може спричиняти правову невизначеність і порушення прав учасників процесу.

Крім того, існують проблеми, повʼязані з процесуальними аспектами ухвалення додаткових рішень. Наприклад, питання строків подання заяви про ухвалення додаткового рішення, порядку подання доказів для стягнення судових витрат. Відсутність чітких процедурних норм може призводити до затягування процесу та збільшення навантаження на суди.

Важливим аспектом також є питання про ефективність додаткових рішень у контексті забезпечення прав та інтересів учасників процесу. Додаткові рішення повинні сприяти досягненню справедливості й правової визначеності, однак на практиці їх застосування може бути ускладнене через різні чинники, такі як недостатня підготовка суддів, відсутність належного правового регулювання та інші.

Так, дослідження проблем застосування інституту додаткового рішення в цивільному процесі є актуальним і важливим завданням, що потребує комплексного аналізу й розробки рекомендацій для вдосконалення правового регулювання та практики його застосування. Це дасть змогу забезпечити ефективний захист прав та інтересів учасників процесу, сприяти підвищенню якості судочинства й зміцненню правової системи загалом.

Результати дослідження можуть бути корисними для практичної роботи судів та інших учасників судового процесу, у яких виникла необхідність ухвалення додаткового рішення.

ВІДЕОКОНФЕРЕНЦІЯ В СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ ЯК МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАХИСТУ СУБʼЄКТІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Д. С. Кухленко — 2025-01-09

У статті досліджено питання проведення відеоконференції в судовому засіданні як механізму захисту субʼєктів кримінального провадження. Зазначено, що застосування дистанційного провадження для здійснення процесуальних дій можна віднести до заходів безпеки з обмеженим терміном дії (короткострокових). В українській правозастосовній практиці цей захід не використовується систематично і не користується великим попитом серед судових органів, на відміну від розвинених європейських країн, особливо Сполучених Штатів Америки. Цей захід широко застосовується у випадках, коли конкретна особа не може бути присутньою під час проведення будь-якої процесуальної дії.

Наголошено, що важливість використання дистанційного кримінального провадження підтверджена не лише сучасними вимогами, але й міжнародними документами та успішним досвідом зарубіжних країн. Саме тому доцільно розглянути порядок використання відеоконференцзвʼязку в чинному кримінальному процесуальному законодавстві України. Особливо цей інструмент актуальний для забезпечення безпеки свідків, що дає змогу уникнути контакту між свідком та обвинуваченим під час судового розгляду.

Акцентовано увагу на тому, що очне спілкування учасників є більш «справжнім» та інформативним, проте менші витрати часу та коштів під час застосування дистанційного провадження дають можливість оперативно дійти істини у кримінальному провадженні. Визначено, що недоліком кримінального процесуального законодавства є відсутність норми щодо застосування дистанційного провадження з можливістю збереження в таємниці особистих даних учасника. Для вирішення цього питання можна застосовувати два підходи.

Зроблено висновок про те, що в умовах повномасштабної війни в Україні, коли право на справедливий суд не може бути повністю реалізоване, прийняття законодавчих актів, спрямованих на захист прав, свобод і законних інтересів осіб, особливо у сфері кримінальної юстиції, має бути належним чином обговорене із залученням авторитетних фахівців у відповідній галузі, зокрема з використанням засобів відеоконференції.

СПЕЦІАЛЬНЕ ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Н. А. Лугіна — 2025-01-09

У цій науковій статті проаналізовано спеціальне досудове розслідування в період воєнного стану в Україні, яке суттєво змінюється в такий період. Спеціальне досудове розслідування – це насамперед особливий порядок здійснення процесуальних і слідчих дій, спрямований на розслідування кримінальних правопорушень в умовах підвищеної небезпеки, обмежень прав та свобод, спричинених військовими діями. Права та свободи громадян можуть бути певним чином обмежені, тому такі заходи спрямовані на забезпечення громадської безпеки та правопорядку у складних умовах воєнного часу.

Проаналізовано, що правова база регулювання спеціального досудового розслідування в період дії воєнного стану в Україні базується на певних законодавчих актах, які встановлюють особливий порядок та умови здійснення слідчих дій і процесуальних заходів. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють це питання, є: Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України), закони України «Про національну безпеку України» та «Про правовий режим воєнного стану», укази Президента України про введення воєнного стану, постанови Кабінету Міністрів України.

Також зʼясовано, що правоохоронні органи під час дії воєнного стану отримують додаткові повноваження для здійснення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій і використовують спеціальні засоби й технології для збору доказів.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ В КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ЩОДО ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ В УКРАЇНІ

Л. В. Омельчук — 2025-01-09

У статті досліджується право на правову допомогу, яке є ключовим елементом права на справедливий суд у кримінальних справах, пов’язаних з воєнними злочинами. Наголошується на важливості цього права для підозрюваних та потерпілих, адже його реалізація впливає на дотримання справедливості в умовах воєнних конфліктів. Метою дослідження є аналіз правових механізмів забезпечення права на правову допомогу для підозрюваних та потерпілих, вивчення їх практичної реалізації та визначення засобів покращення цієї допомоги в контексті воєнних злочинів.

Для досягнення поставленої мети були використані методи правового аналізу, порівняльного дослідження, а також аналіз практики правозастосування.

Проаналізовано існуючі правові механізми забезпечення права на правову допомогу для обох категорій учасників кримінальних проваджень. Розкрито особливості правових норми та практики їх правозастосування, що регулюють доступ до правової допомоги для потерпілих від воєнних злочинів, а також для осіб, що підозрюються / обвинувачуються у їх вчиненні. Порівнюються підходи до забезпечення прав і гарантій для кожної з цих категорій, а також вивчається ефективність їх фактичної реалізації. У роботі визначено, що існуючі правові механізми не завжди ефективні. Особливо виокремлено труднощі, пов’язані з доступом до правосуддя та забезпеченням неупередженості. Права потерпілих на кваліфіковану юридичну допомогу часто не реалізуються належно, а підозрювані стикаються з проблемами в захисті своїх прав.

Важливість спеціалізації у правових, судових та правоохоронних інституціях для розслідування воєнних злочинів підкреслює необхідність підвищення якості правової допомоги. Конкретними пропозиціями авторів є: 1) ввести спеціалізовану підготовку для адвокатів і суддів у сфері міжнародного гуманітарного права; 2) забезпечити доступ до незалежної правової допомоги для всіх жертв воєнних злочинів; 3) розробити ефективні механізми захисту свідків; 4) проводити інформаційні кампанії для підвищення обізнаності громадян про їхні права.

МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНА ЕКСПЕРТИЗА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

В. В. Топчій — 2025-01-09

Статтю присвячено дослідженню особливостей здійснення та реалізації молекулярно-генетичної експертизи у кримінальному процесі в умовах воєнного стану. Використання молекулярно-генетичної експертизи дійсно є важливим інструментом для правоохоронних органів у розслідуванні воєнних злочинів та інших кримінальних правопорушень. ДНК-експертизи дають змогу точно ідентифікувати особи, встановлювати родинні зв’язки і навіть створювати генетичні профілі, що суттєво допомагає в пошуку зниклих безвісти та має важливе практичне значення в практичній діяльності правоохоронних органів.

У статті звернено увагу на значення поєднання можливостей ДНК-експертизи з Електронним реєстром геномної інформації людини, який створює ефективну систему для збору та обробки інформації про зниклих. Реєстр дає змогу зберігати генетичні дані, які можуть бути використані в розслідуваннях, допомагаючи в ідентифікації постраждалих і жертв воєнних дій. Такий підхід не лише прискорює процес пошуку, але й підвищує точність результатів.

У статті наголошується, що в процесі розслідування кримінальних правопорушень, пошуку та ідентифікації осіб і загалом під час розкриття кримінальних правопорушень геномна інформація людини має досить вагоме значення, особливо що стосується
саме ідентифікації, адже дає змогу встановити конкретну особу. З початком повномасштабного вторгнення рф в Україні молекулярно-генетичні експертизи є важливими, оскільки сприяють ефективному розслідуванню воєнних злочинів, пошуку зниклих безвісти та ідентифікації невпізнаних осіб.

Зазначено, що молекулярно-генетичні дані є потужним доказовим інструментом, який може використовуватися в судах для доведення вини або встановлення невинуватості осіб. Систематичний підхід до збирання генетичної інформації також сприятиме зміцненню міжнародного співробітництва в розслідуванні кримінальних правопорушень
і встановленні істини у кримінальному провадженні.

ПРОВАДЖЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

О. П. Мілевський — 2025-01-09

У статті досліджено особливості проведення окремих слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях проти довкілля. Це зумовлено тим, що на сьогодні все частіше вчиняються кримінальні правопорушення в сфері довкілля, які стають важливими та вартими дослідження, так як вони набули глобального характеру. Від їх розвʼязання залежить подальше існування людства, причому вони сьогодні актуальні для всіх країн світу, зокрема й для України. Охорона довкілля є важливою функцією нашої держави. Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за найнебезпечніші правопорушення в галузі довкілля в окремому розділі VIII «Злочини проти довкілля», до якого увійшли охоронювані кримінальним законом суспільні відносини у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. Досудове розслідування кримінальних правопорушень проти довкілля є доволі складним процесом, який потребує одночасного виявлення й доказування цілого ряду протиправних дій правопорушника. Ефективність досудового розслідування можлива лише за допомогою поетапного планування окремих слідчих (розшукових) дій. Встановлено, на підставі аналізу норм кримінального процесуального законодавства, що в умовах воєнного стану потрібно звертати увагу на особливості проведення та фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) дій. Законодавчі зміни мають на меті забезпечити ефективне функціонування та діяльність органів, що здійснюють досудове розслідування та дізнання. Водночас необхідно додержуватися всіх вимог кримінальної процесуальної форми, гарантій прав учасників слідчих (розшукових) дій, враховувати потенційну небезпеку для їхнього життя чи здоровʼя та складні умови, в яких сьогодні перебуває Україна, умови правового режиму воєнного стану.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ЗАХИСТУ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

А. В. Свінцицький — 2025-01-09

У статті досліджено зарубіжний досвід забезпечення процесуальних гарантій захисту прав і законних інтересів особи під час кримінального провадження. Зазначено, що нині кримінальний процес в Україні перебуває на етапі чергового адаптування до змін у процесуальному законодавстві. Проте залишаються невирішені питання, а деякі нововведення не привели до покращення. У більш розвинених країнах з подібними проблемами стикалися раніше, тому вже мають певні засоби вирішення. Водночас не весь зарубіжний досвід може бути корисним для вдосконалення українського законодавства. Також варто враховувати, що ідеального законодавства не існує, тому важливо зʼясувати, які саме положення є практично цінними, визначити аспекти, які потребують дослідження і впровадження. Досліджено зарубіжний досвід забезпечення процесуальних гарантій захисту прав та законних інтересів особи під час кримінального провадження на прикладах Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Італії, Франції та Німеччини. Ці країни мають одну з найрозвиненіших законодавчих баз і демонструють реальне дотримання прав та законних інтересів осіб. Законодавство зазначених держав щодо процесуальних гарантій захисту в кримінальному провадженні загалом відповідає міжнародно-правовим актам, які були ними ратифіковані. На основі аналізу зарубіжного досвіду щодо процесуальних гарантій захисту прав та інтересів осіб під час кримінальних проваджень було запропоновано засоби вдосконалення вітчизняних процедур. Не всі рекомендації є прямим запозиченням іноземних норм, деякі з них були розроблені на основі аналізу закордонного досвіду. Для покращення безпеки учасників кримінального процесу пропонується доповнити Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» положеннями щодо захисту слідчих, прокурорів, суддів та інших посадових осіб. Також доцільно створити організацію для захисту свідків, надавши їм право вказувати місце роботи або іншу адресу замість місця проживання, якщо є загроза їхній безпеці. Під час судового розгляду може бути впроваджений допит правоохоронців, які отримали інформацію від анонімних джерел.