Ірпінський юридичний часопис

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГАЛУЗІ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА

2024-06-11T19:49:32+02:00

У контексті сучасних викликів правової системи України питання кримінально- виконавчого права набуває особливої актуальності. Переосмислення досвіду та підходів до кримінально-виконавчого права є ключовим для забезпечення прав людини, ефективності виконання покарань та реінтеграції засуджених. Ретроспективний аналіз порівняльно- правових досліджень у цій сфері дасть змогу оцінити еволюцію правових норм і практик, виявити проблемні аспекти та сформулювати рекомендації для подальшого вдосконалення законодавства й правозастосування.

Здійснивши аналіз історичного розвитку кримінально-виконавчого права в Україні, констатовано, що зміни в цій сфері відбувалися під впливом політичних, соціальних та економічних факторів.

Порівняння розвитку кримінально-виконавчого права України з країнами Європейського Союзу (ЄС) дало можливість зʼясувати ключові відмінності та подальші перспективи розвитку в цій сфері. Зокрема зазначено, що країни ЄС активно застосовують ресоціалізаційні методи, забезпечуючи кращі умови утримання та знижуючи рівень рецидивів. У звʼязку з перспективами розвитку Україні необхідно продовжувати реформування пенітенціарної системи. Це охоплює поліпшення умов утримання, розширення доступу до освіти та працевлаштування для засуджених, а також використання альтернативних методів покарання.

Зроблено висновок, що кримінально-виконавча система України потребує серйозного перегляду та реформування на всіх рівнях, починаючи від управління та закінчуючи законодавством і контролем. Тільки комплексний підхід і системні зміни можуть забезпечити ефективне функціонування системи та досягнення високих стандартів правосуддя й гуманізму.

Кримінально-виконавче право України перебуває у стані трансформації, який обумовлений як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. Перші охоплюють реформування судової системи, децентралізацію влади та гуманізацію кримінального законодавства. Другі – це євроінтеграційні прагнення країни та впровадження міжнародних стандартів у сфері поводження з засудженими.

СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СУД: ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА

2024-06-12T13:56:35+02:00

Стаття присвячена дослідженню особливостей формування професійного середовища середньовічних церковних судів у Західній Європі. Констатовано, що до XIII століття юристи, які працювали в церковних судах, були «прото-професіоналами»: не існувало впорядкованого і систематичного ведення справ, не вистачало кваліфікованого суддівського персоналу, загальноприйнятих стандартів професійної етики і формального контролю над допуском до судової практики. Зазначено, що зі зростанням ролі папства в Церкві і християнському світі, поширенням університетів, рецепцією римського права й оформленням системи канонічного права поширюється судова влада церкви і відбувається організаційне оформлення середньовічного церковного судочинства: вибудовується чітка ієрархія церковних судів; церковні ієрархи починають делегувати судові повноваження професійним юристам – офіціалам. Звернено увагу, що внаслідок розвитку канонічного процесуального права й ускладнення процедурних технічних тонкощів стала нагальною потреба у формуванні професійної групи юридичних експертів. Проаналізовано, яким чином діяльність церковних суддів почала приймати форму ієрархічно організованої корпорації зі свідомою професійною самоідентифікацією. Автор вважає безперечним, що жодна тогочасна «національна» держава не мала такої розгалуженої мережі судів, які перекривали б правове поле всієї середньовічної Європи. Зроблено висновок, що організація, процедури судочинства та фіксація прийнятих рішень середньовічних церковних судів стали прикладом для наслідування для тогочасних світських судових установ.

АНГЛІЙСЬКИЙ СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СУД: НИЗОВА МІСЦЕВА ЛАНКА ЦЕРКОВНОГО СУДОЧИНСТВА

2024-06-12T13:49:06+02:00

Стаття присвячена дослідженню особливостей організації і функціонування низової місцевої ланки європейського церковного судочинства на матеріалі середньовічної Англії. Зазначено, що в сучасній зарубіжній і вітчизняній історіографії визнається, що церковні суди на рівні диоцезів (єпархій) розробили та застосували впорядковану систему ведення справ, завдяки чому відігравали тривалу та важливу роль в історії права й суспільства. Констатовано, що архіви церковних судів різних рівнів становлять дуже велику частину свідчень, що збереглися з доби Середньовіччя. Автор звертає увагу на те, що судова практика низової місцевої ланки церковного судочинства доводить таке: 1) вплив канонічного права пронизував весь середньовічний суспільний лад, а не лише духовенство чи побожних; канонічне право неодноразово торкалося життя практично кожної людини від колиски до могили; 2) середньовічні канонічне право і цивільне право мали тісний симбіотичний зв’язок одне з одним. Проаналізовано процес професіоналізації англійських місцевих церковних судів, розвиток канонічної судової процедури і запровадження процесуальних новацій, компетенцію церковної юрисдикції і її відносини зі світським правосуддям. Зроблено висновок, що середньовічні місцеві церковні суди відіграли значну роль як у розвитку англійського загального права, так і в поширенні канонічного права.

ЛЕГІТИМНІСТЬ ЯК ОЗНАКА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2024-06-12T13:41:49+02:00

Статтю присвячено дослідженню загальнотеоретичних аспектів легітимності правової системи громадянського суспільства. Досліджено, що легітимність пов’язана зі спільними (загальними) уявленнями, сподіваннями, вимогами та оцінками соціальних суб’єктів, на яких базується довіра до правових норм та їх авторитет у суспільстві. Наголошено, що легітимність є основоположною та невід’ємною рисою правової системи громадянського суспільства.

Досліджуючи поняття легітимності, звертаємо увагу на те, що ця ознака стосується саме позитивного права, норми якого мають відповідати вимогам природного права, що зі свого боку є основою довіри до норм позитивного права з боку суспільства.

Вважаємо, що суспільство як складна соціальна система потребує упорядкування та налагодження взаємодії між його структурними елементами. Саме для цього в ньому з’являються держава та право, які разом із суспільством пройшли тривалий шлях еволюційного розвитку, в результаті якого в Новий час воно остаточно сформувалось як громадянське, яке базується на юридичній (формальній) свободі та рівності суб’єктів. У зв’язку з цим з’являються і відповідні вимоги до права та державної влади, зокрема вимога легітимності, яка полягає в довірі до зазначених інституцій з боку суспільства. Зазначено, що легітимність влади тісно переплітається з легітимністю права, ґрунтується на ній.

Авторами зроблено висновок, що правила поведінки, які встановлюються владою і забезпечуються її примусовою силою (позитивне право) мають базуватися на довірі суспільства, а тому не можуть суперечити загальновизнаним правовим цінностям та вимогам природного права.

ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ДОСТУПНОСТІ МЕДИЧНОЇ ТА РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДОПОМОГИ В ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ

2024-06-12T13:34:21+02:00

Стаття присвячена аналізу ефективності прийнятих нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я в Україні, спрямованих на покращення доступу до медичної та реабілітаційної допомоги в період воєнного стану.

Під час аналізу використовувались теоретичні (аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації) та емпіричні (спостереження, класифікації) методи. У статті також використано методи статистичного, порівняльного аналізу, діалектичний, екстраполяції тощо.

Зроблено висновок, що протягом 2022–2023 років було внесено зміни в чинні нормативно-правові акти й розроблено нові, спрямовані на вдосконалення механізму доступу до медичної і реабілітаційної допомоги; розширено коло медичних працівників, які можуть надавати медичну та реабілітаційну допомогу; спрощено документообіг; збільшено нові пакети медичних послуг, що підлягають оплаті в рамках програми медичних гарантій; збільшено кількість пакетів медичних послуг, за якими оплата здійснюється за пролікований випадок; передбачено надання реабілітаційної допомоги із застосуванням телереабілітації; внесено зміни в порядок надання екстреної медичної допомоги; спрощено порядок проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану; механізм направлення їх на лікування чи реабілітацію за кордон військовослужбовців, які брали участь у бойових діях; удосконалено механізм забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб, постраждалих унаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.

Розроблено пропозиції стосовно вдосконалення законодавства щодо правових гарантій реалізації права на медичну і реабілітаційну допомогу.

РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ФОРМУВАННІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ВІЙНИ

2024-06-12T13:23:52+02:00

Стаття присвячена питанням визначення ролі держави у формуванні інвестиційної безпеки. Наголошено, що в умовах війни інвестиційна політика вирізняється особливостями та визначає пріоритетні напрями розвитку сектору військово-промислового комплексу, спрямованого на те, аби новітні та інноваційні засоби ведення війни якомога швидше проходили необхідні етапи випробовування, приймалися на озброєння та йшли у «серію». Водночас особливо важливим є підтримка окремих приватних осіб та ентузіастів, невеликих підприємств та фізичних осіб-підприємців. Підкреслено, що держава виконує декілька функцій у контексті забезпечення інвестиційної діяльності. По- перше, це нормативно-правове забезпечення інвестиційної безпеки через створення відповідних законодавчих гарантій інвестиційної діяльності. По-друге, це координація «приватних ініціатив» у сфері діяльності defense tech компаній та приватних осіб, спрямованих на вирішення питань національної безпеки та зміцнення оборонних можливостей України в умовах війни з російським агресором. По-третє, це формування національної інвестиційної стратегії на період повоєнної відбудови та розвитку держави. Під механізмом забезпечення інвестиційної безпеки держави варто розуміти сукупність систематизованих правових норм, спрямованих на забезпечення належного функціонування інвестиційного сектору національної економіки та протидію потенційним та наявним загрозам у цій сфері. Зазначене дало змогу запропонувати доповнення ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» окремою частиною 9, яка має містити таке положення: «9. Держава забезпечує безпеку здійснення інвестиційної діяльності через комплекс політичних, нормативно-правових та організаційно-технічних заходів, спрямованих на отримання комерційного та/або соціального ефекту».

ОПТИМІЗАЦІЯ СИСТЕМИ СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

2024-06-12T13:09:49+02:00

Стаття присвячена питанням оптимізації системи суб’єктів адміністративно- правової охорони та захисту права інтелектуальної власності в Україні. Наголошено, що організаційна складова організаційно-правового механізму сприяння забезпечення охорони і захисту прав інтелектуальної власності представляють органи усіх гілок влади. Мета забезпечення захисту інтелектуальної власності адміністративними методами та засобами й дотримання прав і законних інтересів осіб під час захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності близька до мети попереднього напряму. Підкреслено, що адміністративно-правова охорона авторського права та суміжних прав здійснюється суб’єктами публічного управління, що об’єднують діяльність органів виконавчої влади, органів самоврядування та інституцій громадянського суспільства. Водночас процес оптимізації системи суб’єктів адміністративно-правової охорони та захисту права інтелектуальної власності в Україні був спрямований на здійснення спеціалізації адміністративно-правових заходів у сфері підтримки правопорядку, встановленого нормами адміністративного законодавства в галузі захисту інтелектуальної власності, та сприяння здійснення правової охорони правовласниками, що забезпечується діяльністю суб’єктів у сфері суспільної діяльності. Одним із
напрямів оптимізації є вдосконалення законодавства, що регулює сферу інтелектуальної власності, з метою спрощення процедур реєстрації та захисту прав на інтелектуальні результати. Це може охоплювати вдосконалення процедур подання заявок, скорочення термінів розгляду справ, а також збільшення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Оптимізація системи суб’єктів адміністративно-правової
охорони та захисту права інтелектуальної власності в Україні спрямована на подолання проблем розповсюдження контрафактної продукції та застосування спрощеної процедури знищення товарів, які містять ознаки порушення прав інтелектуальної власності.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ БІОЦИДНИХ ПРОДУКТІВ У ДЕРЖАВАХ-ЧЛЕНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2024-06-12T13:02:45+02:00

Стаття присвячена аналізу правового регулювання обігу біоцидних продуктів у державах-членах Європейського Союзу. Встановлено, що важливим елементом законодавчого регулювання порядку допуску на ринок і контролю обігу біоцидних продуктів є норми, які передбачають заходи забезпечення охорони здоровʼя споживачів цієї продукції, зокрема тварин, і впливу на навколишнє природне середовище. Аналіз досвіду зарубіжних країн, де на рівні законів і підзаконних нормативно-правових актів визначені вимоги до маркування, порядок введення в обіг, імпорт та експорт біоцидних продуктів, а також встановлено види порушень у цій сфері, які викликають значний інтерес для України. Увагу зосереджено на регламентуванні заходів контролю за дотриманням вимог законодавства щодо безпечності біоцидних продуктів, процедурі отримання дозволу для надання на ринку біоцидних продуктів.

Проаналізовано відповідне законодавство Європейського Союзу, а також національне законодавство Австрії, Литви, Латвії, Румунії, Данії, Німеччини, Нідерландів, Фінляндії.

Під час аналізування використовувались теоретичні (аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації) та емпіричні (спостереження, класифікації) методи. У статті також використано методи порівняльного аналізу, діалектичний, екстраполяції тощо.

САНАЦІЯ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА БАНКРУТСТВУ

2024-06-12T12:55:06+02:00

В умовах неплатоспроможності значної частини українських підприємств стає нагальною необхідність створення ефективного інституту банкрутства, який покликаний забезпечувати баланс інтересів держави та бізнесу, врегульовувати господарські відносини між субʼєктами господарювання в ситуаціях, коли один із них стає неплатоспроможним, а також мінімізувати соціально-економічні витрати циклічного функціонування ринкової економіки.

У статті визначено переваги досудової санації для своєчасного оздоровлення підприємства, акцентовано увагу на тому, що законодавство України про банкрутство наразі потребує суттєвого оновлення, особливо в частині відновлювальних процедур, з метою приведення його у відповідність до європейських практик. У цьому напрямі важливим кроком стане імплементація Директиви Європейського Парламенту та Ради (ЄС) 2019/1023 від 20 червня 2019 року про превентивну реструктуризацію, а також про заходи стосовно підвищення ефективності процедур щодо реструктуризації, неплатоспроможності та погашення боргу. Метою такої процедури є завчасне попередження банкрутства та збереження життєздатних підприємств на ранній стадії труднощів. Її актуальність зростає не лише для приватного бізнесу. Це також дієвий інструмент для запобігання проблем банкрутства державних підприємств.

У процесі дослідження встановлено, що суттєвою спільною характеристикою превентивної реструктуризації та судових проваджень з процедур банкрутства є колективність поширення юридичних наслідків на всіх кредиторів, зокрема тих, хто не згоден з ними, для досягнення мети. Під час процедури превентивної реструктуризації, зокрема, існує заборона будь-кому з кредиторів, а також і з незгодної меншості, розпочинати вимогливі процедури, навіть за наявності законних підстав. Це обумовлено тим, що юридичні наслідки поширюються на всіх кредиторів, усуваючи конфлікт інтересів через різну оцінку ними економічного становища боржника.

РОЗВИТОК КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2024-06-12T12:47:40+02:00

У статті досліджуються зміни в правовому регулюванні корпоративних відносин після введення на території України воєнного стану. Проаналізовано нові законодавчі акти та запропоновано можливі способи їх удосконалення.

Під час війни в країні важливу роль відіграють суб’єкти господарювання. Вони не тільки підіймають економіку за допомогою сплати податків до державного бюджету, а й забезпечують її продовольчо. Це й обумовлює актуальність теми та необхідність ретельного вивчення законодавчої бази, аналізу проблемних питань, які виникають у зв’язку з цим для більш продуктивної діяльності суб’єктів господарювання в Україні.

У ході дослідження виявлено, що державною владою пророблено багато роботи та передбачено заходи щодо спрощення діяльності підприємств, зменшення їх зобов’язань перед державою. Зокрема, для більшості суб’єктів господарювання на період дії воєнного стану запроваджена необов’язковість отримання ліцензій, збільшено можливість підприємств законним способом сплачувати менше податків, передбачена допомога з перевезення активів підприємств з окупованих територій та територій, на яких ведуться активно бойові дії, відміна та призупинення податкових перевірок, юридичне закріплення заборони торговельних відносин з державами- агресорами, зміни щодо проведення зборів акціонерів, включення до форс-мажорних обставин – події внаслідок ведення бойових дій, спрощено процедуру банкрутства.

З огляду на те, що більшість нововведень та змін вводилися в короткі терміни, адже була потреба швидкого реагування, було допущено деякі неточності. У статті запропоновано передбачення законодавчо закріпленої відповідальності за недотримання заборони щодо корпоративних відносин з російською федерацією та республікою білорусь, дозволу проведення зборів акціонерів в очному форматі на відносно спокійних територіях України, тощо.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В УКРАЇНІ

2024-06-12T12:38:43+02:00

Стаття присвячена питанням перспектив розвитку ринку сільськогосподарських земель в Україні. Зазначено, що ринок сільськогосподарських земель в Україні є одним із найбільш значущих сегментів сільського господарства та земельних відносин. В останні роки цей ринок пережив значні зміни через вступ у дію по-справжньому «революційних» законодавчих та регулятивних актів, а також у зв'язку з реформами в аграрному секторі. Наголошено, що в короткостроковій перспективі ринок сільськогосподарських земель в Україні виглядає ефективним економічним механізмом та сферою поєднання приватних і публічних інтересів. Водночас з позицій публічно- правового регулювання важливим залишається «керованість» процесами розвитку ринку сільськогосподарських земель в Україні, здійснення моніторингу укладення відповідних правочинів та здійснення визначення нормативно-правової оцінки землі (щоб вона не була штучно занижена), дотримання умов вже укладених договорів, поширення використання ренти як договірного механізму використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення.

Підкреслено, що серед важливих викликів, пов’язаних з процесами розвитку ринку сільськогосподарських земель в Україні, є застосування тимчасових заходів та обмежень, пов’язаних із земельними ресурсами на тимчасово окупованих територіях України, забезпечення прав їх власників і користувачів, надання правових гарантів власникам земельних ділянок, які тимчасово вилучаються для будівництва ліній укріплень, зумовлених потребою перебігу бойових дій, та нормативно-правове визначення особливого правового статусу цих земель, визначення особливостей використання земельних ресурсів, які перебувають у розпорядженні професійно-технічних закладів як навчальні площі. Важливим елементом ринку сільськогосподарських земель в Україні також є неухильне дотримання антимонопольного законодавства. Удосконаленню підлягають чинні нормативні акти та процедури, спрямовані на покращення механізму перевірки нових власників землі й обмеження концентрації земель у руках одного суб’єкта.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ НЕЦІЛЬОВОМУ ВИКОРИСТАННЮ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ

2024-06-12T12:31:46+02:00

У цій статті досліджено окремі теоретичні та правові аспекти протидії нецільовому витрачанню бюджетних коштів. Описано загрози, які становить явище нецільового витрачання бюджетних коштів. У ході дослідження використано офіційні статистичні дані – звіти Офісу Генерального прокурора та Державної аудиторської служби України. Обґрунтовано важливість принципу цільового використання бюджетних коштів, описано його значення. Також проаналізовано сутність нецільового витрачання бюджетних коштів як правопорушення (з бюджетно-правового та кримінально-правового підходів). Визначено ключові ознаки та причини виникнення цього правопорушення.

Проаналізовано пропозиції науковців щодо боротьби з нецільовим використанням бюджетних коштів. Систематизовано способи запобігання цьому правопорушенню, розглянуто основні положення кожного з них. Обґрунтовано важливість антикорупційних принципів та політики в контексті запобігання нецільовому використанню бюджетних коштів. Запропоновано спрямовувати зусилля на впровадження національної антикорупційної політики в системі дотримання бюджетного законодавства.

Зроблено висновок, що нецільове витрачання бюджетних коштів – це серйозна проблема, яка негативно впливає на розвиток країни, економіко-соціальний добробут громадян, а також суспільну довіру до державної влади. Запропоновано з метою запобігання нецільовому витрачанню бюджетних коштів дотримуватися балансу між правовими інструментами (юридична відповідальність, жорсткість законодавства) та соціальними (культурологічна концепція, впровадження політики нульової толерантності до проявів корупції). Наголошено на важливості громадського контролю та взаємодії суспільства із владою у протидії нецільовому використанню бюджетних коштів. Запропоновано окремі заходи щодо підвищення ефективності протидії нецільового витрачання бюджетних коштів, заснованих на поєднанні демократичності та гласності.

ПРОЦЕДУРА ДОБРОВІЛЬНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЛЯ ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ: АНАЛІЗ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

2024-06-12T12:23:46+02:00

У сучасному світі ефективне управління податковими платежами стає ключовим аспектом успішної діяльності підприємств та індивідуальних платників податків. Зростаюча складність податкового законодавства та нестабільність економічних умов породжують необхідність пошуку способів оптимізації податкового співробітництва. Одним із ефективних інструментів у цьому процесі є процедура добровільної реалізації. Ця стаття розгляне суть та переваги цього процесу на основі сучасних досліджень та практичного досвіду.

Добровільна реалізація – це процедура, за допомогою якої платник податків може виправити порушення податкового законодавства за допомогою добровільної декларації та виплати податкових зобовʼязань. Основною ідеєю цього механізму є стимулювання платників податків до самостійного визнання помилок та відповідального підходу до виконання податкових обовʼязків.

У світі існують численні приклади успішної реалізації, які підтверджують ефективність цього механізму. Наприклад, компанія X виявила помилки у своїй податковій звітності та вчасно скористалася процедурою добровільної реалізації, що дало змогу уникнути негативних наслідків та зберегти репутацію на ринку.

Добровільна реалізація податкових зобовʼязань є важливим інструментом оптимізації податкового співробітництва, який дає можливість платникам податків зменшити ризики та забезпечити фінансову стабільність. Важливо підтримувати ініціативи та програми, спрямовані на підтримку цього процесу та забезпечення дотримання законодавства у сфері оподаткування.

Метою дослідження є системне опрацювання теоретико-методологічних засад та методичних засобів щодо вирішення наукового завдання – щодо удосконалення правового забезпечення процедури добровільної реалізації великих платників податків.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ФІНАНСОВОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

2024-06-12T12:17:12+02:00

Стаття присвячена характеристиці правового регулювання використання штучного інтелекту у фінансовому секторі України. Проведено систематичний аналіз понять, що стосуються впровадження штучного інтелекту у фінансові процеси, зосереджено увагу на різноманітних сценаріях, де штучний інтелект може значно полегшити функціонування фінансових підрозділів.

Виявлено ризики, пов'язані з впровадженням штучного інтелекту у фінансову сферу, та обґрунтовано напрями їх зниження. Аналізовано ситуації, в яких штучний інтелект може стати ключовим інструментом для оптимізації процесів у фінансових установах, підвищення продуктивності та зменшення ризиків. Зосереджено думку на важливості збалансованого підходу до використання штучного інтелекту, враховуючи його нормативно-правове регулювання в зарубіжних країнах. Звертається увага, що штучний інтелект у фінансовому секторі може бути як шансом на успіх, так і потенційною загрозою для майбутнього. Автором обґрунтовується потреба в пошуку оптимального способу впровадження штучного інтелекту в бізнес-процеси, щоб забезпечити успішне й стабільне майбутнє для фінансового сектору. Додатково, варто врахувати, що впровадження штучного інтелекту у фінансову сферу потребує не тільки технологічних змін, а й формування культури його застосування.

У статті обговорюється важливість правового регулювання використання штучного інтелекту у фінансовому секторі. Зазначається, що нарощування використання штучного інтелекту у фінансових процесах створює потребу у відповідному законодавстві, яке б забезпечувало ефективний контроль за використанням цих технологій і захищало як публічний, так і приватний інтерес. Виявлення й усунення недoлiкiв прaвoвoгo регулювaння штучного інтелекту у фінансовому секторі є неoбхiднoю умoвoю пoдaльшoгo нaйбiльш ефективнoгo, рaцioнaльнoгo й дoцiльнoгo його викoристaння.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

2024-06-12T12:08:23+02:00

У статті проаналізовано нормативно-правове регулювання державної фінансової підтримки малого підприємництва в Україні. Розглянуто положення Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні». Проаналізовано норми Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання». Акцентовано увагу на чинних програмах підтримки малого бізнесу в Україні в умовах воєнного стану. Розглянуто позиції науковців щодо основних проблем розвитку малого бізнесу в Україні. Підсумовано, що правове регулювання державної фінансової підтримки малого підприємництва в Україні визначається як сукупність методів та форм сприяння сталому розвитку малого бізнесу з урахуванням інтересів суб’єктів малого підприємництва та держави. Встановлено, що для належного правового регулювання фінансової підтримки малого підприємництва необхідно встановлення комплексного підходу, що міститиме різні види фінансової підтримки, такі як податкові пільги, кредитування, лізинг, гранти тощо. Запропоновано вжити таких заходів для покращення правового регулювання фінансової підтримки малого бізнесу: 1) на нормативному рівні підвищити доступ суб’єктів малого підприємництва до фінансових ресурсів за доступними умовами, охоплюючи низькі відсоткові ставки, спрощені процедури отримання кредитів та легший доступ до лізингових послуг; 2) необхідно забезпечити прозорість та рівність умов отримання фінансової підтримки для всіх суб’єктів малого підприємництва, уникнути корупційних схем та фаворитизму; 3) сприяти розвитку інновацій у секторі малого підприємництва впровадженням
інноваційних фінансових інструментів, таких як стартап-інкубатори, фонди ризику та інноваційні гранти; 4) необхідно постійно аналізувати та вдосконалювати законодавство, що регулює фінансову підтримку малого підприємництва з урахуванням змін у економічному середовищі та потреб субʼєктів підприємницької діяльності; 5) надавати субʼєктам малого бізнесу інформацію про наявні можливості фінансової підтримки, процедури її отримання та умови використання.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ЗАХИСТ ПРАВ У ОРГАНАХ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ЗА НОВОЮ АДМІНІСТРАТИВНОЮ ПРОЦЕДУРОЮ

2024-06-12T11:03:30+02:00

У публікації висвітлюється питання щодо вдосконалення порядку оскарження рішень та дій органів фінансового контролю. Особливо це стало актуальним з прийняттям Закону України «Про адміністративну процедуру». Звертається увага на посиленні законності, однією з гарантій якої є дотримання процедури розгляду скарг суб’єктів підприємництва.

Під час аналізу використано теоретичні (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація) методи. У статті також використано методи порівняльного аналізу, діалектичний тощо.

Незважаючи на те, що чинне законодавство містить значну кількість нормативно- правових актів, що регулюють порядок оскарження, це не виключає необхідності постійного їх перегляду та приведення у відповідність до прийнятих нових норм. Увагу зосереджено на необхідності приведення чинного законодавства у відповідність з прийнятим Законом, який уперше комплексно врегулював різні питання адміністративної процедури органів фінансового контролю. Розкриваються положення основних принципів, на яких базується процес оскарження. Це обов’язковість постанов Верховного Суду, обов’язок органу фінансового контролю з власної ініціативи відновити порушене право. Звертається увага, що на законодавчому рівні на контролювальний орган покладено обов’язок встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за потреби збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи.

Розглядаються процедурні дії та рішення, які можуть бути оскаржені до прийняття органом фінансового контролю рішення, а також ті, оскарження яких відбувається вже після його прийняття.

Важливим під час оскарження рішень контролювальних органів є чітке зазначення строку і порядку оскарження. В іншому випадку це стає підставою для оскарження навіть за умови пропуску строку. Органи фінансового контролю не мають права відмовити в розгляді скарги, якщо вона не відповідає вимогам за формою та назвою.

Результати дослідження можуть бути корисними для практичної роботи органів фінансового контрою під час вирішення питань щодо поданих скарг та суб’єктів нормотворчої діяльності для вдосконаленню чинного законодавства.

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ НАЦІОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИЯВЛЕННЯ, РОЗШУКУ ТА УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ, ОДЕРЖАНИМИ ВІД КОРУПЦІЙНИХ ТА ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ

2024-06-12T10:53:39+02:00

Стаття присвячена питанням правового забезпечення інформаційних ресурсів АРМА. Наголошено, що Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), є новоствореним правоохоронним органом зі спеціальним статусом, до повноважень якого належить виявлення та розшук активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, а також управління цими активами. У діяльності АРМА втілюється доктрина «intelligence-led policing (ILP ризикової системи)» в частині виявлення та розшуку активів.

Зроблено висновок, що впровадження сучасних інформаційних технологій у діяльність Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління

активами, отриманими від корупційних та інших злочинів, є вкрай актуальним в сучасних умовах. Використання спеціалізованих баз даних, аналітичних інструментів та систем електронного документообігу дасть змогу агентству ефективно відстежувати рух активів, виявляти підозрілі фінансові операції та своєчасно реагувати на потенційні ризики. Крім того, інтеграція з міжнародними інформаційними системами забезпечить обмін даними та координацію зусиль у боротьбі з транснаціональною злочинністю.

Одним з пріоритетних напрямів діяльності АРМА в майбутньому стане виявлення, розшук та управління віртуальними активами, що безперечно відіграватиме важливу роль у поповненні державних фінансових ресурсів.

Цифровізація процесів також підвищить прозорість діяльності агентства, сприятиме підзвітності перед громадськістю та посилить ефективність управління вилученими активами на користь держави.

МІНІСТЕРСТВО ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТ ПУБЛІЧНО УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

2024-06-12T10:36:04+02:00

Стаття присвячена правовому аналізу діяльності Міністерства цифрової трансформації як суб’єкта публічно управлінської діяльності.

Державне управління процесами інформатизації, діджиталізації відносин залежить від багатьох чинників. Це і розвиток технологій інформатизації, можливості залучення новітній інноваційних розробок у технічній сфері, формування в більшості населення інформаційної культури та інформаційної грамотності, доступ до інформаційних ресурсів та вміння ними користуватися. Цей перелік не є вичерпним, і кожен із зазначених чинників може досить відчутно впливати на загальний розвиток держави загалом. Задля координації зусиль держави у формуванні політики, забезпечення належного фінансування програм розвитку, визначення основних пріоритетів було сформовано Міністерство цифрової трансформації. Аналіз повноважень такого державного органу та звітів роботи дає можливість констатувати активне просування інноваційних розробок у сфері публічного управління, зокрема через впровадження інформаційної системи «Дія», впровадження інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя держави та її громадян.

Автором зроблено висновок про те, що в Україні сформувалась належна державна система підтримки та формування політики в сфері інформатизації, діджиталізації. Основним державним органом, який формує державну політику в зазначеній сфері суспільних відносин, визначено Міністерство цифрової трансформації України.

Інформатизація багатьох публічно управлінських процесів забезпечила спрощення процедур звернення за наданням адміністративних послуг. Значно скоротились затрати часу на отримання таких послуг. Що, беззаперечно, сприяє оптимізації управлінської діяльності й підвищенню іміджу держави та державних органів.

ДОСУДОВА ФОРМА ВИРІШЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРАВОГО СПОРУ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ЗАХИСТУ ПРАВ, СВОБОД ТА ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ І СПОСОБИ ЩОДО ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

2024-06-12T10:28:36+02:00

Реалізація особою гарантованого Конституцією України права на захист можлива насамперед за допомогою створення таких форм захисту, які розкривають процесуальний зміст цього права: самозахист, позасудову, досудову та судову форми захисту.

У статті досліджуються форми захисту субʼєктивних прав учасників публічно- правових відносин, які поділяються на три основних форми: самозахисту, досудова та судова. Судова форма оскарження рішень, дій або бездіяльності субʼєктів владних повноважень є головною, але не єдиною в системі захисту прав і законних інтересів приватних осіб у відносинах з державою. Надано аналіз сучасного стану досудового порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності владних субʼєктів та узагальнено такі види досудового вирішення публічно-правових спорів, як парламентський, адміністративний та громадський. Через використання загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання вдалось всебічно дослідити обʼєкт дослідження – досудовий порядок вирішення публічно-правового спору. Результати дослідження відобразили недоліки досудового порядку вирішення спорів та знайшли як законодавчі, так і практичні способи щодо вдосконалення адміністративно-правових суперечок у позасудовому порядку.

Класифікація форм захисту прав особи дала змогу всебічно дослідити процесуальні можливості захисту своїх прав у складних умовах реформування адміністративної та судової систем держави. Доведено, що досудовий порядок врегулювання адміністративно-правових спорів є не тільки альтернативою судовій формі захисту, але і самостійною, дієвою формою захисту прав, свобод та інтересів особи в публічно- правових відносинах. Аналіз вирішення публічно-правового спору в досудовому порядку розкрив усі можливості та переваги процедури досудового вирішення спору, а дослідження кожного із засобів захисту за відповідними критеріями класифікації надала нам можливість більш повно розкрити досудову форму вирішення різноманіття адміністративно-правових спорів.

АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ: ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА, ПОРЯДОК ТА СТРОКИ НАКЛАДЕННЯ

2024-06-11T22:01:31+02:00

Предметом дослідження відповідної статті є правова характеристика, порядок накладення та строки застосування адміністративних стягнень як заходів, що визначають міру адміністративної відповідальності в дедіктному провадженні.

Детально розглянуто та описано зміст, підходи класифікації, правове регулювання та процедура реалізації адміністративних стягнень крізь призму аналізу положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, нових законодавчих ініціатив.

Здійснено порівняльно-правову характеристику регламентації системи та специфіки накладення адміністративних стягнень на підставі зіставлення норм чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення та проєкту Кодексу України про адміністративні проступки, щодо розробки та подальшого впровадження якого ведеться активна експертна робота.

Розкрито зміст адміністративних стягнень, який, на думку автора, є виховним і передбачає діяльність уповноважених підвідомчих органів (судових та публічної адміністрації) щодо накладення адміністративних покарань, матеріального та морального характеру, а також вироблення у правопорушника належної правової свідомості відносно недопустимості вчинення адміністративних правопорушень (протиправних діянь) у майбутньому.

Резюмовано, що в новому проєкті Кодексу України про адміністративні проступки суттєво оптимізовано систему стягнень за адміністративні проступки, зокрема попередження та штраф визначено як основні види адміністративних стягнень, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, короткостроковий арешт – як додаткові.

Констатовано, що проєкт Кодексу України про адміністративні проступки вводить особливу процедуру накладення стягнень у вигляді громадських робіт, короткострокового арешту, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яка передбачає звернення адміністративного органу з позовом до адміністративного суду.

СПІВВІДНОШЕННЯ ТЛУМАЧЕННЯ ТЕРМІНІВ «КОМПАНІЯ», «ПІДПРИЄМСТВО», «ФІРМА», «ТОВАРИСТВО» У КОНТЕКСТІ КОНВЕНЦІЙ ПРО УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ

2024-06-11T21:48:51+02:00

У статті досліджено співвідношення окремих термінів у контексті конвенцій про уникнення подвійного оподаткування та установчих договорів ЄС. Встановлено, що компанія може бути будь-яким суб'єктом, який здійснює комерційні операції та має прибуток, що може підлягати оподаткуванню. Вона може бути корпорацією, підприємством з обмеженою відповідальністю, партнерством, філією тощо. Терміни «компанія» та «товариство» часто використовуються як синоніми для опису підприємств або організацій, що займаються певною діяльністю з метою прибутку. Однак з точки зору юридичних понять, їх можна розглядати в різних тлумаченнях.

«Компанія» – це широкий термін, який може охоплювати будь-яку організацію чи підприємство, незалежно від її форми власності та структури. Компанія може бути приватною, публічною чи державною, існувати в різних формах. Термін «товариство» частіше використовується для позначення певної форми організації, зазвичай, коли йдеться про партнерські структури, такі як товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) чи товариства з додатковою відповідальністю, командитне товариство тощо.

Співвідношення термінів «компанія», «фірма», «товариство» та ін. у контексті конвенцій про уникнення подвійного оподаткування визначаються юридичними та податковими нормами кожної держави-учасниці. Однак важливо враховувати, що ці терміни можуть мати різне тлумачення в різних юрисдикціях та використовуються для визначення суб'єктів оподаткування й застосування податкових ставок, а також для встановлення правил оподаткування міжнародних транзакцій. Тому важливо чітко визначати ці терміни в тексті конвенцій, щоб уникнути непорозумінь та спростувати можливі спроби ухилення від оподаткування.

ОКРЕМІ КРИМІНОГЕННІ ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ ПРОЯВУ НАСИЛЬСТВА ПРОТИ ОСОБИ

2024-06-11T21:37:56+02:00

У цій статті досліджуються питання окремих криміногенних факторів прояву насильства проти особи. Зазначається, що відновлення психологічної стабільності в ряді випадків вимагає корекції деяких сформованих поглядів, приведення їх у взаємну відповідність, змін загальної спрямованості особистості. Вказується, що ці зміни можуть відбуватися як у позитивному, так і в негативному, з погляду оточуючих, напряму. На груповому рівні криміногенні фактори прояву насильства проти особи виникають тоді, коли, будучи вираженими зовні, протиріччя між окремими членами родини зіштовхуються, що призводить до порушення стабільності системи відносин усередині родини. Зазначається, що на загальносоціальному рівні групові протиріччя між конкретним чоловіком і дружиною, батьком і сином, свекрухою й невісткою відображаються в протиріччях між більшими групами чоловіків і дружин, батьків і синів, що у подальшому призводить до насильства проти особи.

У статті також акцентується увага на тому, що сучасний період існуючих сімейних протиріч активізувалося у зв’язку із залученням жінок не тільки в суспільне виробництво, але й війну. Процес так званої жіночої емансипації порушив рівновагу усередині великої системи суспільного інституту родини. Тепер не можна не бачити

«сімейний конфлікт» на загальносоціальному рівні. Він спостерігається у вигляді зіткнення більших соціальних груп чоловіків, дружин, батьків, дітей. Як бачимо, загальносоціальний сімейний конфлікт небезпечний не менш пагубними наслідками, ніж загострення національних або економічних протиріч, що неминуче породжує насильство проти особи.

Підсумовується, що на сьогодні війна оголила негативні соціальні процеси демографічного та економічного спрямування, які супроводжують застій у реформах, що проводяться у воєнній Україні насамперед суттєво послабили важливість сім’ї як соціального інституту. Натомість саме сім’я зможе та повинна надійно й послідовно протистояти насильству проти особи, дбати про здоров’я дітей, забезпечуючи їх розумовий та морально-етичний розвиток у суспільстві, а не породжувати насильство.

ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2024-06-11T21:21:09+02:00

Статтю присвячено дослідженню особливостей здійснення та реалізації кримінального провадження в умовах воєнного стану. Відмічено автором питання, які виникли щодо здійснення та реалізації кримінального процесу в умовах війни та забезпечення ефективного досудового розслідування, враховуючи реалії, в яких опинилася наша країна, через введений воєнний стан, що є актуальним, важливим та потребує належного правового регулювання.

Метою цього дослідження є ґрунтовний аналіз особливостей здійснення та реалізації кримінального провадження в умовах воєнного стану та виокремлення основних напрямів вдосконалення кримінального процесуального законодавства щодо цього.

Відмічено, що проведення бойових дій на окремих територіях ускладнює стандартні процедури фіксації процесуальних дій у кримінальному провадженні. Крім того, окупація частини територій робить неможливим проведення стандартного розслідування кримінальних правопорушень. У відповідь на таку ситуацію вносяться зміни до чинного законодавства, які регулюють та спрощують процедури розслідування у кримінальних провадженнях.

Звернено автором також увагу на особливості та напрями взаємодії правоохоронних органів України з правоохоронними органами інших держав та міжнародними судовими інстанціями, особливо, що стосується співпраці з Міжнародним кримінальним судом під час розслідування кримінальних правопорушень.

У статті наголошується, що потрібні суттєві зміни в кримінальному процесуальному законодавстві, які забезпечать ефективні розслідування кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану. Це може охоплювати вдосконалення процедур збирання доказів, зміцнення механізмів захисту прав постраждалих, а також забезпечення дієвого судового розгляду кримінальних проваджень. Пропозиції від законодавців щодо правового режиму воєнного стану потрібно ретельно аналізувати з урахуванням особливостей кримінального процесу в умовах війни. Важливо, щоб вони відображали реальні потреби правоохоронних органів та судової системи в боротьбі зі злочинністю та забезпеченні правопорядку. Адже якість кримінального процесуального законодавства вимагає не лише правильного формулювання норм законодавства, але й насамперед його ефективного застосування на практиці. Забезпечення справедливості для всіх постраждалих від дій держави-агресора є важливою метою, яку потрібно досягати вдосконаленням кримінального процесу та зміцненням правових механізмів захисту. Нормативна регламентація порядку здійснення кримінального провадження має бути побудована на ідеї балансу між приватними та публічними інтересами. Це охоплює визначення мети провадження та інструментів, які будуть використовувати для досягнення цієї мети, а також обов’язки осіб, які здійснюють кримінальне провадження від імені держави. Важливо, щоб стандарти правозастосування були відповідними на всіх етапах та в усіх формах проваджень кримінального процесу. Це забезпечить здійснення справедливих, ефективних та прозорих кримінальних розслідувань, що є важливим аспектом у забезпеченні правопорядку та захисту прав людини, особливо в умовах дії воєнного стану в країні.

ПРАВО НА ЗАХИСТ У СИСТЕМІ ГАРАНТІЙ ПРАВ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ

2024-06-11T21:11:39+02:00

У статті підіймаються дискусійні питання реалізації права на захист як гарантії прав учасників судового провадження щодо кримінальних проступків та напрацювання напрямів їх вирішення. Визначено, що наявність диференціації кримінальної процесуальної форми у бік спрощення безумовно є доцільною і жодним чином не повинна обмежувати (порушувати) права учасників кримінального провадження, а стандарти гарантування прав учасників судового провадження мають бути однаковими для всього кримінального провадження, і відступи від такого гарантування повинні бути правомірними. Звернено увагу, що реалізація права на захист під час провадження щодо кримінальних проступків нерозривно пов’язана з дотриманням засади правової визначеності у разі регламентації цього інституту. Водночас аналіз правової процедури судового провадження щодо кримінальних проступків дав змогу зробити висновок щодо недостатнього дотримання саме принципу правової визначеності в законодавчій регламентації цієї процедури. Обґрунтовано, що захисник є важливим суб’єктом спрощеного провадження кримінальних проступків, але оскільки діяння, що можуть розглядатися за спрощеною процедурою, не являють собою підвищеної суспільної небезпеки, участь захисника у таких провадженнях не визнається обов’язковою і здебільшого не застосовується. Зауважено, що саме участь захисника у провадженні щодо кримінального проступку убезпечить від порушення прав особи, затягування процесу і сприятиме виконанню мети диференціації кримінального провадження з балансом у виконанні його завдань. Підсумовано, що загалом чинний КПК України закріплює достатню концепцію гарантування прав осіб під час здійснення провадження щодо кримінальних проступків, але її окремі елементи доцільно уточнити внесенням відповідних законодавчих змін, що сприятиме насамперед правовій визначеності і припиненню дискусії стосовно законодавчого порушення прав учасників судового провадження щодо кримінальних проступків.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД УБЕЗПЕЧЕННЯ СВІДКІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

2024-06-11T21:00:38+02:00

У статті досліджено проблемні аспекти щодо убезпечення свідка як особи, яка бере участь у кримінальному провадженні. За допомогою порівняльно-правового аналізу національного законодавства з законодавством окремих іноземних держав висвітлено стан нормативної пропозиції щодо безпеки свідків. З’ясовано потенційні можливості імплементації окремих аспектів іноземного законодавства в законодавчі акти національної правової системи. Визначено, що законодавство Республіки Австрія, а саме Федеральний закон № 526, чітко визначає коло свідків, які можуть бути долучені до програми захисту свідків. Відповідно до цього закону свідками визнаються особи, яким загрожує небезпека у звʼязку з володінням важливою інформацією про кримінальні справи про організовану злочинність, злочини проти громадського порядку, злочини у сфері незаконного обігу наркотиків та деякі інші злочини.

Австрійські заходи безпеки подібні до європейських: переміщення свідка в безпечну зону, переїзд на інше місце проживання (в інше місто або навіть в іншу державу); створення нової «історії» життя людини (легенди), оформлення нових документів; опікун; зміна документів, що посвідчують особу; повʼязування нових документів з існуючими базами даних; відстеження наданих клієнтом паролів, адреса електронної пошти та імен користувачів; соціальна адаптація до нового місця проживання; психологічна допомога потерпілому (свідку) тощо.

Було виявлено, що французьке законодавство дозволяє навіть повну анонімність особистих свідчень з метою максимального захисту свідків. Це досить дієвий стимул для надання особою таких доказів і дає змогу правоохоронним органам спростити процедуру захисту свідків. Було зроблено висновок, що концепція захисту свідків і потерпілих повинна включати положення про ці три елементи. Проте поняття безпеки в законодавстві та теорії кримінального процесу не є тотожними й загальноприйнятого визначення поняття «безпека» в теорії на сьогодні немає.

ПРОБЛЕМИ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

2024-06-11T20:48:30+02:00

У статті досліджується поняття та значимість судової експертизи у кримінальному провадженні. Перераховано види судових експертиз згідно з чинним кримінально- процесуальним законодавством. Розглянуто поняття судово-екологічної експертизи. Проаналізовано чинне законодавство в контексті регулювання призначення та проведення судово-екологічної експертизи в умовах воєнного стану.

В умовах ведення повномасштабної війни призначення та проведення судово- екологічної експертизи на деокупованих та інших територіях в умовах особливого стану набуває все більшого значення. Останнім часом розширюється коло внесених змін до кримінально-процесуального законодавства в частині регулювання цього явища. Досудове розслідування не зазнало суттєвих змін, однак виникає багато дискусійних питань і непорозумінь, коли йдеться про порядок проведення та процесуальні строки. Це зі свого боку зумовлює актуальність теми та потребу у ретельному вивченні законодавчої бази, аналізування проблемних питань, які виникають у зв’язку з цим. Тому в умовах збільшення вчинення кримінально-караних дій важливо, щоб кримінальне процесуальне законодавство України давало змогу розслідувати та регламентувало цей процес.

Ключовими законодавчими актами у проведенні судово-екологічних експертиз є Закон України «Про судову експертизу», наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», Кримінальний процесуальний кодекс України. У цих нормативно-правових актах містяться вимоги до суб’єктів, їх права та обов’язки, порядок проведення та ключові моменти досліджень.

Об’єктами екологічної експертизи є матеріальні і матеріалізовані джерела інформації, що містять фактичні дані про обставини надзвичайної екологічної ситуації.

Варто зазначити, що характерною особливістю судово-екологічних експертиз під час розслідування правопорушень проти довкілля є те, що їх можуть призначати як на початковому етапі досудового розслідування, так і на подальших етапах судового розгляду, залежно від потреби.

ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ. РОЗШИРЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРОКУРАТУРИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

2024-06-11T20:37:45+02:00

24 лютого 2022 року у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан. Оголошення в Україні воєнного стану спричинило значні зміни в діяльності правоохоронної системи та органів державної влади загалом, зокрема органів прокуратури. Такий режим покладає особливі обовʼязки та вимоги на органи з метою забезпечення національної безпеки та виконання завдань, повʼязаних зі збройним конфліктом. В умовах воєнного стану збільшується обсяг повноважень прокуратури, що повʼязано з необхідністю забезпечення законності й правопорядку в умовах підвищеної загрози безпеці держави, що буде досліджено у цій науковій статті.

Зі свого боку навіть в умовах дії воєнного стану та умов, у яких перебуває Україна, реформування правоохоронних і судових органів України, удосконалення та гармонізація кримінального процесуального законодавства з міжнародними стандартами значно змінили повноваження прокурора в кримінальному провадженні. Це обумовлено покладанням на прокурора обовʼязку здійснення нагляду за додержанням законності та обґрунтованості під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва та застосуванням запобіжних заходів до осіб. Важливість забезпечення таких вимог повʼязано з тимчасовим обмеженням прав окремих субʼєктів кримінального провадження, спрямованих на досягнення цілей правосуддя.

В Україні в умовах воєнного стану виникла нагальна потреба в розширенні повноважень прокурора як ключової особи у здійсненні досудового розслідування за допомогою процесуального керівництва.

Захист прав і свобод громадян одночасно з протидією загрозам національній безпеці є тимчасове розширення повноважень органів прокуратури з метою забезпечення надійності правопорядку. Таке розширення здійснюється у виняткових випадках і на обмежений термін. Проблема балансу між безпекою держави та правами людини є ключовим аспектом.

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ПРАВ ЛЮДИНИ

2024-06-11T20:19:58+02:00

У статті розглянуто ключовi аспекти прав людини в міжнародному праві, гарантії їх дотримання та захисту, а також концепції міжнародного гуманітарного права на сьогодні. Важливо розрізняти ці поняття та правильно визначати сферу їх регулювання. Досліджено співвідношення міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права. Окрема увага приділена нормативно-правовим актам, які регулюють сферу впливу міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. Розглянуто регіональні системи міжнародного права прав людини, які доповнюють національне та міжнародне право прав людини щодо захисту та поваги прав людини в окремих регіонах світу. Виділено три основні регіональні договори про права людини, які створюють закони про права людини на регіональному рівні. Міжнародне право прав людини та міжнародне гуманітарне право мають близьку взаємодію одне з одним. Обидва надають, наприклад, захист від тортур. Вони відрізняються тим, що регулюють юридично дискретні структури і зазвичай працюють у різних контекстах та регламентують різні відносини. Зазвичай права людини регулюють відносини між державами та фізичними особами в контексті звичайного життя, водночас як гуманітарне право регулює дії воюючих держав і тих учасників, з якими вони вступають у відносини. Зазначено перелік комбатантів; надано визначення поняттю «комбатанти»; вказаний перелік комбатантів, визначений міжнародним гуманітарним правом; прослідковується міжнародний досвід створення спеціальних військових трибуналів: Нюрнберзький процес, Токійський трибунал, міжнародний трибунал по колишній Югославії і міжнародний трибунал по Руанді й досліджено їх значення для розвитку міжнародних відносин. Частково досліджено історію створення Міжнародного кримінального суду та специфіку його діяльності.

ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ БІЖЕНЦІВ КРАЇНАМИ ЄС

2024-06-11T20:02:51+02:00

З 24 лютого 2022 року, коли росія розпочала жорстоке військове вторгнення в Україну, Європейський Союз вжив рішучих та скоординованих заходів, щоб допомогти українському народу. Допомога ЄС включає пряму гуманітарну допомогу, надзвичайну допомогу в сфері цивільного захисту, підтримку на кордоні: допомогу в розміщенні та реєстрації біженців, а також надання їм інформації та інших необхідних послуг, надання захисту: тим, хто рятується від війни, зокрема надання їм статусу біженця або тимчасового захисту в ЄС. Поточна ситуація з біженцями у світі є однією з найактуальніших та найгостріших проблем нашого часу, особливо в контексті війни в Україні. Мільйони людей змушені покинути свої домівки через конфлікт. У цій статті досліджується поняття «біженець» з точки зору міжнародного права, зокрема права Європейського Союзу. Розглянуто ознаки та категорії біженців, а також проаналізовано поточну ситуацію з біженцями в ЄС, наводячи статистичні дані. Окремо охарактеризовані нормативно-правові акти, що регулюють права та обов'язки біженців, а також варіанти легалізації їх перебування на території країн ЄС. У статті чітко окреслено перелік прав, які отримують біженці під час отримання відповідного статусу, та детально проаналізовано Директиву про тимчасовий захист. Активація Директиви про тимчасовий захист свідчить про глибоке розуміння та готовність Європейського Союзу надати допомогу та підтримку біженцям з України. У рамках Конвенції про статус біженців 1951 року біженець визнається як особа, що стала жертвою переслідувань та перебуває поза межами своєї країни з обґрунтованих побоювань. Дослідження розглядає ключові аспекти статусу, захисту та інтеграції біженців у суспільство з точки зору міжнародного та європейського права. Визначено різні категорії біженців, зокрема жінок і дітей, осіб, які перетнули кордон до початку війни, літніх людей та інших громадян України, які мають право на виїзд.