Ірпінський юридичний часопис

АВТОМАТИЗОВАНИЙ АРЕШТ КОШТІВ І СПИСАННЯ БОРГІВ: БАЛАНС ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

2026-03-14T21:06:07+01:00

У статті проведено комплексний аналіз законопроєкту № 14005, який передбачає цифрову трансформацію виконавчого провадження в Україні. Досліджено механізми повної автоматизації процесів арешту коштів та зняття обмежень без участі людини.

Зосереджується увага на проблемах інтеграції Єдиного реєстру боржників з банківськими системами та додатком «Дія», а також на ризиках порушення прав людини внаслідок технічних помилок («false positive»).

Виконавче провадження в Україні перебуває на етапі докорінних змін, зумовлених потребою у виконанні зобов’язань перед Європейським Союзом у межах інструменту Ukraine Facility. Законопроєкт № 14005 пропонує перехід від «паперового» примусу до моделі E-enforcement, де ключову роль відіграє автоматизована взаємодія реєстрів. Це дає змогу пришвидшити виконання судових рішень, проте створює нові виклики для захисту права власності.

Особливу увагу приділено аналізу висновків профільних комітетів Верховної Ради України, які вказують на колізії між нормами про автоматичне зняття арешту та законодавством про банківську таємницю. Розглянуто загрози «сліпого» блокування активів та відсутність ефективного механізму швидкого оскарження дій автоматизованої системи.

Зроблено висновок, що цифровізація виконавчого провадження є неминучим етапом розвитку правової системи, однак вона повинна супроводжуватися впровадженням запобіжників від свавільного втручання алгоритмів у майнові права громадян. Запропоновано напрями вдосконалення законопроєкту для досягнення балансу між швидкістю стягнення боргів і гарантіями прав людини.

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-03-14T20:55:48+01:00

У статті досліджено актуальні проблеми захисту авторських і суміжних прав в Україні в умовах воєнного стану, що виник через збройну агресію Російської Федерації проти української держави та громадян. Проаналізовано чинне національне законодавство, зокрема Цивільний кодекс України, Закон України «Про авторське право і суміжні права», Конституцію України, а також положення міжнародних нормативних актів, які регулюють порядок виникнення, реалізації та охорони авторських і суміжних прав.

Встановлено, що воєнний стан значно ускладнює можливості правовласників ефективно реалізувати свої права через обмежену діяльність судів на тимчасово окупованих територіях, перевантаження судових органів на підконтрольній території та відсутність або недостатність дистанційних механізмів захисту. Розглянуто класифікацію способів захисту авторських і суміжних прав, які поділяються на юрисдикційні та неюрисдикційні, визначено їхні переваги та обмеження в умовах воєнного стану.

Висвітлено значення принципу презумпції авторства, фіксації створення об’єктів авторського права, документального закріплення правовласницьких прав та укладення договорів для реалізації майнових прав авторів і правовласників. Запропоновано напрями вдосконалення механізмів захисту, зокрема запровадження дистанційного судового розгляду, електронної фіксації авторських прав, спеціальних адміністративних процедур для оперативного припинення порушень, підвищення рівня правової обізнаності авторів і правовласників, а також залучення міжнародної підтримки та співпраці. Практичне застосування запропонованих заходів дасть змогу ефективніше захищати авторські та суміжні права, забезпечувати стабільну діяльність творчих осіб і правовласників, підтримувати розвиток системи інтелектуальної власності та сприяти збереженню культурного й наукового надбання України в умовах воєнного стану.

ФЕНОМЕН БУСИФІКАЦІЇ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ: ПОШУК БАЛАНСУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-03-14T20:45:30+01:00

У статті досліджено мобілізаційну політику держави з урахуванням сучасних реалій воєнного часу в контексті дотримання міжнародних зобов’язань України щодо забезпечення прав людини. Здійснено аналіз методів і засобів її реалізації територіальними центрами комплектування (ТЦК). Визначено найболючіші для українського суспільства проблеми мобілізаційного процесу щодо військовозобов’язаних. Підкреслено, що виявлені перекоси в його здійсненні є одним з відчутних дестабілізувальних чинників розвитку громадянського суспільства України в буремний для держави період історії, коли єдність її громадян є запорукою здобуття перемоги у війні. Розглянуто проблеми та динаміку бюджетної політики за останні роки в контексті її зв’язку з мобілізаційними процесами
з огляду на специфіку воєнного сьогодення. Наголошено на потребі в зміні розподілу бюджетних витрат у період дії воєнного стану в державі з наданням беззаперечного пріоритету оборонним потребам. Обґрунтовано думку про доцільність направлення конфіскованих у корупціонерів коштів повним обсягом на фінансування ЗСУ, зокрема на підвищення зарплат військовослужбовцям. Запропоновано на період дії воєнного стану встановити заборону на підвищення витрат на оплату праці депутатського корпусу та інших державних службовців, яка і так є значно вище середньої по країні, з метою забезпечення єдиного підходу для всіх категорій населення й балансу інтересів усіх учасників бюджетного процесу. Висловлено переконання у важливості продовження досліджень зазначеної сфери розвитку українського суспільства, її правового регулювання з метою запобігання утворенню прірви між владою й армією та тією активною частиною українського суспільства, яка вболіває за здобуття нашої перемоги й мир на справедливих умовах, а також успішне післявоєнне відновлення України.

ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ ВІД МОБІНГУ: ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ТА ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

2026-03-14T20:34:12+01:00

У статті розглядається проблема мобінгу як однієї з найбільш небезпечних форм психологічного насильства в трудових колективах, що становить серйозну загрозу реалізації права працівника на гідні, безпечні та поважні умови праці. Визначено сутність поняття мобінгу, його основні риси, види та наслідки для працівника й організації. Наголошується, що систематичне цькування в робочому середовищі призводить не лише до моральних і психічних страждань, а й до порушення трудових прав, зниження продуктивності праці та погіршення соціально-психологічного клімату колективу.

Проаналізовано сучасний стан правового регулювання протидії мобінгу в Україні. Висвітлено ключові законодавчі зміни, зокрема внесення до Кодексу законів про працю України положень про заборону мобінгу як форми дискримінації. Окреслено права працівників на захист від психологічного тиску, а також обов’язки роботодавців щодо створення безпечного трудового середовища, вільного від будь-яких проявів приниження чи переслідування.

Особливу увагу приділено аналізу проблем практичної реалізації правових механізмів: складності доведення фактів мобінгу, відсутності дієвих процедур розслідування, недостатній правовій обізнаності працівників та низькій ефективності діяльності контролювальних органів.

Запропоновано напрями вдосконалення законодавства та практики його застосування: конкретизацію ознак мобінгу, розроблення внутрішніх механізмів реагування, підвищення рівня правової культури й формування корпоративної політики нульової толерантності до психологічного насильства. Зроблено висновок, що лише комплексний підхід, який поєднує правові, організаційні та освітні заходи, здатен забезпечити реальний захист працівників і утвердження принципу поваги до людської гідності у сфері праці.

ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В ЕКОСИСТЕМІ NFT: ДИЛЕМА ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ТОКЕНА

2026-03-14T20:23:29+01:00

У цій статті досліджено основні проблеми захисту об’єктів авторського права, втілених у невзаємозамінні токени (NFT), в умовах фрагментарного регулювання цифрових активів в Україні. Встановлено, що, згідно з чинним законодавством, NFT має кваліфікуватися як цифрова річ (віртуальний актив), а не як самостійний об’єкт авторського права.

Особлива увага приділена розмежуванню права власності на сам токен та майнових прав на твір. За допомогою методу правового моделювання з’ясовано спроможність смарт-контракту виконувати функції ліцензійного договору; доведено, що без відповідності вимогам законодавства та прямого зазначення про передачу прав смарт-контракт
є лише технічним механізмом, який не надає покупцеві майнових прав на твір, що призводить до юридичної колізії щодо обсягу прав покупця.

Автори також аналізують проблему несанкціонованого створення NFT, зважаючи на те, що NFT технічно не є копією твору, що ускладнює кваліфікацію порушення. На прикладі міжнародних судових прецедентів (Hermès v. Rothschild, VEGAP v. MANGO) доведено відсутність єдиного підходу у світовій практиці. Запропоновано розглядати NFT як форму реєстрації майнових прав (у статусі забезпеченого віртуального активу) та обґрунтовано потребу в законодавчому унормуванні цих правовідносин для захисту прав творців та інвесторів.

ПОЛІТИЧНІ ПРАВА ТА СВОБОДИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ: КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ТА ВИКЛИКИ БЕЗПЕЦІ

2026-03-14T21:16:33+01:00

Стаття присвячена комплексному аналізу правових засад обмеження політичних прав і свобод в Україні в умовах воєнного стану, введеного у зв’язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації. Досліджено конституційні межі допустимих обмежень прав громадян, а також їх відповідність міжнародним стандартам, зокрема Міжнародному пакту про громадянські й політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Женевським конвенціям та Римському статуту.

Розглянуто механізми припинення політичної діяльності партій, обмеження виборчих процесів і мирних зібрань, а також збереження права на звернення як одного з прав, що не підлягає обмеженню навіть за надзвичайних умов. Проаналізовано практику реалізації обмежень на національному рівні, зокрема на підставі указів Президента України, рішень РНБО та чинного законодавства. Обґрунтовано, що законність, пропорційність та тимчасовість таких заходів є ключовими умовами для легітимності дій держави у сфері захисту національної безпеки. Зроблено висновки щодо потреби в підвищенні прозорості правозастосування й удосконалення правових механізмів судового та міжнародного контролю.

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО, КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА: АНАЛІЗ СПОСОБІВ ТА ФОРМ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

2026-03-14T18:48:33+01:00

У статті проведено комплексне наукове дослідження об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 233 Кримінального кодексу України, у контексті сучасних трансформацій відносин власності та цифровізації приватизаційних процесів. Актуальність теми обумовлена потребою в захисті матеріальної основи держави й територіальних громад від латентних та інтелектуалізованих посягань, які адаптуються до новітніх регуляторних умов.

Акцентовано увагу на бланкетному характері аналізованої норми, що потребує системного аналізу регулятивного законодавства, насамперед Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». У роботі детально розкрито правовий режим державного та комунального майна як предметів злочину, висвітлено їхнє значення та публічний характер. Особливу увагу приділено розмежуванню порушень приватизаційної процедури в державній сфері та сфері місцевого самоврядування, де зловживання часто пов’язані з виходом органів влади за межі повноважень.

У межах дослідження об’єктивної сторони незаконної приватизації здійснено класифікацію та змістовний аналіз чотирьох законодавчо визначених способів вчинення злочину: приватизація в спосіб, не передбачений законом; використання підроблених приватизаційних документів; приватизація майна, що не підлягає відчуженню; приватизація неправочинною особою.

Окремий науковий інтерес становить аналіз новітніх способів маніпуляцій у цифрових системах торгів. У висновках підкреслено потребу в чіткому розмежуванні процедурних помилок і кримінально караних діянь, де визначальним критерієм є умисне виведення майна поза межі конкурентного середовища. Запропоновано напрями вдосконалення законодавства щодо запобігання зловживанням у сфері електронних торгів.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ СФЕРІ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

2026-03-14T18:34:32+01:00

Стаття присвячена аналізу трансформацій кримінально-правового нормотворення в Україні під впливом повномасштабної збройної агресії. У роботі розкрито особливості правотворчої діяльності в умовах війни, а саме підвищена оперативність законодавчих змін; криміналізація нових форм суспільно небезпечної поведінки; посилення відповідальності за кримінальні правопорушення проти національної безпеки, військові та воєнні злочини; зростання впливу правоохоронних структур на формування кримінальної політики; пріоритет безпеки над гуманізацією права.

Окрему увагу приділено впровадженню норм міжнародного гуманітарного та кримінального права в національну правову систему. Зазначено, що, попри обґрунтовану потребу в оперативній законодавчій реакції на загрози, існує небезпека порушення принципу правової визначеності, що є критично важливим у сфері кримінального права.

У висновках обґрунтовано, що сучасна правотворча практика формує унікальний досвід, який у майбутньому може стати основою для модернізації кримінального законодавства з урахуванням стандартів публічної безпеки, прав людини та міжнародних зобов’язань України.

Стаття містить приклади законодавчих змін, узагальнення практики та пропозиції щодо вдосконалення кримінальної політики у поствоєнний період. Ці зміни є закономірною реакцією на надзвичайну ситуацію, однак вони створюють ряд ризиків, серед яких особливо небезпечними є фрагментарність законодавства, зниження якості правових норм і недотримання принципу правової визначеності.

Водночас набутий під час війни досвід може та повинен стати основою для подальшої модернізації кримінального законодавства України. У повоєнний період потрібно провести комплексне правове оцінювання змін, що були запроваджені, та впровадити системні реформи, орієнтовані на забезпечення балансу між захистом державного суверенітету, правами людини та принципами верховенства права.

МЕЖІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРИМИРЕННЯ В МАТЕРІАЛЬНОМУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ: ВИПРАВДАНІСТЬ ОБМЕЖЕНЬ

2026-03-14T18:23:37+01:00

У статті досліджено особливості застосування інституту примирення в кримінальному провадженні в Україні в контексті розвитку відновного правосуддя. Встановлено, що примирення відіграє ключову роль у досягненні балансу між інтересами потерпілого, правопорушника та суспільства, оскільки дає змогу не лише забезпечити компенсацію шкоди, а й сприяє ресоціалізації особи, яка вчинила правопорушення. Обґрунтовано, що інститут примирення є ефективним альтернативним механізмом врегулювання кримінально-правових конфліктів, здатним зменшити навантаження на судову систему та сприяти гуманізації кримінальної політики.

Проаналізовано положення чинних Кримінального кодексу України (далі – КК України), Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) та проєкту нового КК України, які визначають підстави та межі застосування примирення. Досліджено міжнародні стандарти й досвід зарубіжних країн, де інститут примирення широко використовується в рамках відновного правосуддя. Встановлено, що надмірні законодавчі обмеження, зокрема залежно від ступеня тяжкості злочину, обмежують потенціал примирення в досягненні його основної мети – відновлення соціальної справедливості.

Доведено, що ефективність примирення зумовлюється добровільністю участі сторін, щирістю каяття правопорушника та готовністю відшкодувати шкоду. З’ясовано, що примирення має особливе значення у справах за участю неповнолітніх, де поєднання діалогу з потерпілим і виховних заходів суттєво знижує ризик рецидиву. Підкреслено, що в практиці судів України ще існують проблеми неоднакового застосування цього інституту, що зумовлює потребу у виробленні єдиних підходів і розробки чітких процесуальних механізмів.

Узагальнено, що інститут примирення має значний потенціал у зміцненні принципів гуманізму, економії кримінальної репресії та орієнтації правосуддя на відновлення прав потерпілих. Запропоновано розширити сферу його застосування, активніше впроваджувати медіацію як ефективний інструмент досягнення примирення та закріпити відповідні положення в проєкті нового КК України. Результати дослідження мають теоретичне й практичне значення, сприяють удосконаленню законодавчого регулювання та формуванню сучасної судової практики, яка відповідає міжнародним стандартам відновного правосуддя.

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИ ПОСОБНИКА ДЕРЖАВІ-АГРЕСОРУ

2026-03-14T18:13:55+01:00

Стаття присвячена кримінологічному аналізу осіб, які вчиняють пособництво державі-агресору, передбачене ст. 111-2 КК України. Постановка проблеми зумовлена збройною агресією російської федерації проти України, що створила серйозні виклики для національної безпеки. Одним із найбільш загрозливих проявів внутрішньої дестабілізації є діяльність соціально адаптованих осіб, які, не будучи класичними суб’єктами державної зради, надають матеріальну, ресурсну, інформаційну або пропагандистську підтримку країні-агресору. Введення ст. 111-2 КК України в квітні 2022 року усунуло законодавчу прогалину, проте кримінологічне дослідження цієї категорії осіб лише набирає актуальності.

У роботі здійснено аналіз соціально-демографічних, соціально-рольових, морально-психологічних і кримінально-правових ознак осіб-пособників державі-агресору. Соціально-демографічні характеристики охоплюють вік, освіту, професійну діяльність, соціальний статус і місце проживання, що дає змогу визначити групи підвищеного ризику. Соціально-рольові ознаки охоплюють позицію в суспільстві, доступ до ресурсів та інформації, професійну та службову функцію, що потенційно використовується для сприяння агресору. Морально-психологічна сфера визначається пріоритетом особистої вигоди або безпеки над державними інтересами, високим рівнем адаптивності до зовнішніх змін, схильністю до маніпуляцій і морального виправдання протиправних дій. Кримінально-правові ознаки містять наявність прямого умислу, спеціальної мети підтримки агресора та конкретних форм пособництва.

На основі аналізу виявлено типологію пособників, що охоплює ідеологічні, матеріально-мотивовані, пасивні конформістські, професійно-рольові та комбіновані категорії. Така класифікація дає змогу прогнозувати поведінку осіб, оцінювати рівень суспільної небезпеки та вдосконалювати превентивні заходи. Результати дослідження підкреслюють потребу у формуванні цілісного кримінологічного портрету осіб, які вчиняють пособництво державі-агресору, що сприятиме ефективнішому правозастосуванню та підвищенню рівня національної безпеки.

Запропонований підхід до кримінологічного аналізу поєднує системний і комплексний методи, що дає змогу інтегрувати соціальні, психологічні та правові характеристики для прогнозування злочинної поведінки, удосконалення заходів запобігання та розробки методологічних рекомендацій.

ОРГАНИ ПРАВОПОРЯДКУ ЯК СКЛАДОВА СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ УКРАЇНИ: ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ

2026-03-14T15:49:28+01:00

У статті розглянуто практичні аспекти реформування органів правопорядку як складової сектору безпеки й оборони України; термінологічні розбіжності та колізії, які виникають під час використання термінів «правоохоронні органи», «органи правопорядку», «органи охорони правопорядку»; зарубіжний досвід правоохоронної діяльності та функціонування окремих правоохоронних органів; національне законодавство щодо системи органів правопорядку та їхнього функціонального призначення як складової сектору безпеки й оборони в Україні.

За результатами проведеного дослідження зроблено висновки про те, що термін «правоохоронні органи» є академічним (науковим), родовим (узагальнюючим) поняттям щодо всіх державних органів виконавчої влади, наділених правоохоронними й правозастосовними функціями. Терміни «органи охорони правопорядку» та «органи правопорядку» є повністю взаємозамінними.

Основні функції органів правопорядку України наразі конституйовані (ст. 131-1 Конституції України). Організація та порядок діяльності кожного органу правопорядку повинні визначатися законом.

Реформування органів правопорядку як складової сектору безпеки і оборони України відповідає вимогам часу, оскільки саме їхня діяльність безпосередньо пов’язана з обмеженням конституційних прав людини, втручанням до сфери приватності (приватного життя), застосуванням заходів примусу тощо.

Зазначено, що ухвалення базового закону, який закріпив би систему правоохоронних органів України, визначав загальні принципи, завдання, статус і ключові функції діяльності правоохоронних органів (органів правопорядку, органів охорони правопорядку), дало б змогу вирішити термінологічні розбіжності та ліквідувало колізії, які виникають під час використання термінів «правоохоронні органи», «органи правопорядку», «органи охорони правопорядку».

ВПЛИВ КІБЕРЗАГРОЗ НА НАЦІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ

2026-03-11T21:23:25+01:00

У статті досліджено трансформацію кіберзагроз 2022–2024 рр. та їхній вплив на національну безпеку України в умовах повномасштабної гібридної агресії. Розкрито теоретико-правові засади аналізу кіберзагроз, визначено їхні ключові види та суб’єктів походження, окреслено особливості технічних, інформаційно-психологічних і змішаних атак. Показано, що кібератаки проти енергетичної, транспортної та урядової інфраструктури мають системний характер, формують стійкі ризики для функціонування державних інституцій та вимагають високого рівня координації між суб’єктами безпеки. Проаналізовано інформаційні операції, спрямовані на підрив громадської довіри, маніпулювання суспільними настроями та послаблення політичної стабільності. Акцентовано на тому, що кіберзагрози мають потужний економічний та оборонний ефект, оскільки здатні порушувати критичні процеси, комунікації та логістичні ланцюги.

Окрему увагу приділено чинним стратегіям протидії, зокрема нормативній базі, діяльності ДССЗЗІ, CERT-UA, НКЦК та правоохоронних органів, а також практиці міжнародної співпраці України з ЄС і НАТО. Доведено, що попри сформовану інституційну інфраструктуру, актуальним залишається питання гармонізації законодавства з Директивою NIS2, посилення галузевих SOC / CSIRT-центрів і вдосконалення механізмів обміну кіберінформацією. Підкреслено перспективність інноваційних рішень, зокрема використання штучного інтелекту, автоматизованих систем реагування та національних кіберполігонів. Зроблено висновок, що підвищення кіберстійкості держави потребує комплексного поєднання правових, організаційних і технологічних заходів поряд із розвитком культури кібергігієни. Підсумовано, що інноваційні технології та автоматизовані системи реагування мають суттєво підвищити ефективність протидії кіберзагрозам. Акцентовано увагу на тому, що результативність вказаних заходів значно залежить від узгодженості дій усіх суб’єктів забезпечення національної безпеки держави.

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ КОНТРОЛЮ ЗА ФІНАНСУВАННЯМ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

2026-03-11T21:12:53+01:00

У статті досліджено правові аспекти державного контролю за фінансовою діяльністю політичних партій в Україні та окремих країнах Європейського Союзу. Встановлено, що державний контроль за фінансовою звітністю є одним з об’єктів загального контролю за фінансуванням політичних партій. Розглянуто нормативно-правові засади фінансової звітності політичних партій. Проведено порівняльний аналіз законодавства про фінансову звітність у Польщі, Литві, Німеччині.

Метою статті є аналіз правових механізмів контролю за фінансуванням політичних партій в Україні, визначення органів, які здійснюють контроль за фінансуванням політичних партій, та виявлення можливостей імплементації зарубіжного досвіду з метою підвищення прозорості, підзвітності та ефективності системи контролю у сфері фінансування політичних партій.

Для досягнення поставленої цілі застосовано комплексний підхід, що визначає застосування загальнонаукових і спеціально-наукових методів дослідження. Зокрема, функціональний метод застосовано для визначення функцій суб’єктів, які забезпечують проведення контролю за фінансуванням політичних партій. Формально-юридичний метод використано для аналізу норм правових актів, що регулюють фінансування політичних партій. Системно-структурний метод застосовано для виокремлення основних особливостей правового регулювання фінансування політичних партій. Для формування висновків та пропозицій також застосовувалися методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії.

Підсумовано, що державний контроль у сфері фінансування політичних партій є ключовим інструментом забезпечення прозорості, підзвітності й доброчесності діяльності політичних партій. Аналіз національного та європейського досвіду засвідчує, що ефективна система контролю ґрунтується на чітко визначених правилах фінансування, належній звітності, а також на діяльності спеціально уповноважених органів, які мають достатні повноваження для здійснення моніторингу та реагування на виявлені фінансові порушення. Українська модель містить широкі повноваження НАЗК та інших органів, однак потребує подальшого вдосконалення з огляду на європейські стандарти. Зокрема, доцільним для України є: 1) деталізація процедур перевірки фінансових звітів і порядку реагування на порушення; 2) розмежування звітності за державним та приватним фінансуванням; 3) запровадження регулярного інформування органів контролю про надходження внесків; 4) створення відкритої онлайн-бази даних щодо внесків (з урахуванням вимог конфіденційності); 5) чітке визначення цільових напрямів використання політичними партіями державних коштів.

ФІНАНСОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ З ПИТАНЬ ОПОДАТКУВАННЯ

2026-03-11T20:51:37+01:00

Стаття присвячена характеристиці фінансової відповідальності за порушення законів з питань оподаткування, визначення її сутності, ознак, нормативних засад і проблем правозастосування, а також формування пропозицій щодо її удосконалення. Найбільше наповнення бюджетів надають податкові надходження. У період воєнного стану актуальність зростає і з’являється потреба в створенні чіткого й ефективного механізму протидії порушенням фінансового законодавства. Зазначається, що з огляду на прагнення України інтегруватися до європейського правового простору та стати повноправним членом ЄС питання вдосконалення фінансової відповідальності набуває особливої актуальності та має стати одним із пріоритетних напрямів її реформування. Досвід країн ЄС і США, де фінансово-правові механізми розроблені комплексно, системно, з урахуванням численних практичних аспектів діяльності держави й фінансових органів, а також з орієнтацією на інтереси платника податків і громадянське суспільство, може стати надзвичайно корисним орієнтиром у разі вдосконалення застосування фінансової відповідальності. Констатується, що, попри наявні санкції, українське законодавство містить суттєву прогалину: особа, яка вчинила фінансове правопорушення або корупційний злочин, часто може внести заставу й вийти з-під варти. Це дає змогу потенційно використовувати незаконно здобуті кошти, що створює значний ризик для фінансової безпеки та суспільного інтересу, особливо в разі серйозних корупційних і фінансових схем. Для підвищення ефективності системи відповідальності варто заборонити використання застави в таких випадках. Неефективне управління фінансовими ресурсами, зловживання службовим становищем і порушення процедур можуть становити серйозну загрозу національній безпеці й обороноздатності країни. На думку авторів, тільки збалансований і поетапний підхід дасть змогу створити систему прозорих, справедливих і передбачуваних норм, підвищити фінансову дисципліну, зміцнити довіру громадян та забезпечити стабільний розвиток фінансової системи України відповідно до міжнародних стандартів та очікувань суспільства.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОГО КРЕДИТУ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ПОДАТКОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

2026-03-11T20:35:59+01:00

Сучасний етап розвитку податкових правовідносин в Україні характеризується активною цифровізацією процесів адміністрування податку на додану вартість, що зумовлює потребу в переосмисленні підходів до правового регулювання податкового кредиту.

Для досягнення поставленої цілі застосовано комплексний підхід, що визначає застосування загальнонаукових і спеціально-наукових методів дослідження. Зокрема, функціональний метод застосовано для визначення функцій суб’єктів, які забезпечують формування податкового кредиту. Формально-юридичний метод використано для аналізу норм правових актів, що регулюють податковий кредит. Системно-структурний метод застосовано для виокремлення основних особливостей правового регулювання податкового кредиту. Для формування висновків і пропозицій також застосовувалися методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії.

Під час проведеного дослідження встановлено, що цифровізація податкового адміністрування суттєво трансформувала механізм формування податкового кредиту з податку на додану вартість, підвищивши рівень його прозорості, контрольованості та автоматизації. Проаналізовано правове регулювання функціонування електронних сервісів, зокрема Єдиного реєстру податкових накладних та системи електронного адміністрування ПДВ, що є ключовими інструментами забезпечення достовірності податкових даних і своєчасності їх обробки. Визначено, що одним із найбільш проблемних аспектів залишається блокування реєстрації податкових накладних та відсутність своєчасної реєстрації продавцем, що позбавляє покупця можливості реалізувати право на формування податкового кредиту.

Підсумовано, що правове регулювання податкового кредиту в умовах цифровізації податкового адміністрування набуває особливої актуальності, оскільки ефективне використання цього інституту прямо впливає на рівень фінансової дисципліни платників податків і прозорість податкових відносин. Цифровізація податкового адміністрування сприяє більш ефективному застосуванню механізмів податкового кредиту. Запропоновано такі кроки для вдосконалення правового регулювання податкового кредиту в умовах цифровізації: 1) розширення переліку обставин, які можуть бути підставою для корегування строків виконання податкових зобов’язань; 2) посилення вимог до інформаційної безпеки електронних сервісів; 3) інтеграцію різних державних реєстрів для підвищення точності перевірки даних. Отже, правове регулювання податкового кредиту в цифровому середовищі має поєднувати нормативно-правові засади з сучасними технологічними можливостями, створюючи умови для прозорого, ефективного та справедливого податкового адміністрування.

ЕЛЕКТРОННЕ ВРЯДУВАННЯ ТА ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

2026-03-11T20:15:07+01:00

Сучасна система державного управління України, що базується на використанні інформаційних технологій, перебуває у процесі активного розвитку та вдосконалення. Попри складні умови воєнного стану, постійні обстріли цивільної інфраструктури та численні кіберзагрози, країна зуміла уникнути управлінського колапсу завдяки широкому впровадженню електронного урядування. Електронні адміністративні послуги, зокрема через портал «Дія», забезпечили громадянам доступ до соціальних виплат, реєстрації пошкодженого майна та інших сервісів навіть за умов переміщення органів влади й руйнування інфраструктури.

Метою статті є дослідження правових засад і механізмів забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах розвитку електронного врядування, аналіз сучасних тенденцій цифровізації управлінських процесів, визначення ключових гарантій захисту інформаційних ресурсів, окреслення основних ризиків і проблем, а також формулювання напрямів удосконалення законодавства та практики його застосування з урахуванням значення інформаційної культури й етичних стандартів для ефективного функціонування електронного врядування.

Водночас актуальною проблемою залишається недосконалість законодавчої бази у сфері кібербезпеки: дублювання функцій державних органів, відсутність ефективної координації та спеціалізованих судових процедур. Це ускладнює оперативне реагування на кіберінциденти й взаємодію держави з приватним сектором. Нормативні акти, що регулюють електронне врядування, починаючи з Указу Президента України 2005 року та Концепції розвитку е-урядування, заклали правові основи для прозорості, відкритості та ефективності управління.

Особливого значення набуває інформаційна безпека як складова національної безпеки. Вона розглядається як стан захищеності, комплекс організаційних заходів та постійний процес протидії загрозам. Наукові підходи (Гурковський, Шевчук) акцентують на захисті життєво важливих інтересів громадян і держави, а також на потребі активних заходів інформаційного впливу. У воєнний час питання кіберзахисту та захисту персональних даних стають критично важливими, адже системи ідентифікації в «Дії» чи банківських додатках підвищують ризики несанкціонованого доступу.

Отже, електронне урядування в Україні поєднує правові, організаційні й технічні механізми, що забезпечують безперервність державного управління, доступність послуг і захист інформаційних ресурсів навіть у надзвичайних умовах, формуючи цілісну систему взаємодії держави та громадян.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБМІНУ ПОДАТКОВОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ В УКРАЇНІ В РАМКАХ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

2026-03-11T20:01:55+01:00

Розглядаються ключові тенденції у сфері формування законодавчої бази обміну податковою інформацією в Україні. У рамках обміну передається велика кількість персональних даних та комерційної таємниці, тому важливо досліджувати адміністративно-правові механізми, які б забезпечували конфіденційність інформації та збереження від несанкціонованого доступу до неї. Зазначено, що одним із базових елементів нормативно-правової бази про обмін податковою інформацією є двосторонні договори про уникнення подвійного оподаткування між Україною та іншими країнами світу. Україна використовує комбінований підхід, імплементуючи елементи як Модельної конвенції ОЕСР, так і Модельної конвенції ООН. Це дає змогу Україні ефективніше співпрацювати з міжнародними партнерами та боротися з податковими зловживаннями. Ключові положення, що регулюють сферу правовідносин між різними податковими юрисдикціями та їх контролювальними органами в Україні, записані в Податковому кодексі України. Україна як член Глобального форуму з прозорості та обміну інформацією з урахуванням подальшої активізації євроінтеграційних процесів взяла зобов’язання імплементувати в своє законодавство міжнародні стандарти прозорості, звітності та обміну інформацією. Зроблено висновок про те, що нормативно-правова база України формується під впливом світових стандартів, що визначають процедури обміну податковою інформацією в різних форматах. Наголошується, що на сьогодні в Україні сформована нормативно-правова база для здійснення обміну інформацією достатнім обсягом. Це підтверджується практикою обміну та її фіскальними результатами. Водночас варто зазначити, що перспективи розвитку нормативно-правової бази обміну податковою інформацією в Україні полягають у подальшій інтеграції до міжнародних стандартів прозорості оподаткування, вдосконаленні внутрішнього законодавства для забезпечення автоматичного обміну даними й розширенні сфер такого обміну.

ДНК-АНАЛІЗ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВСТАНОВЛЕННЯ ІСТИНИ В УМОВАХ ВОЄННИХ ДІЙ: КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ ПІДХІД

2026-03-14T15:40:03+01:00

У статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти застосування ДНК-аналізу в криміналістиці, зокрема в умовах воєнних дій на прикладі України. Описано еволюцію розвитку молекулярно-генетичних методів дослідження, що базуються на вивченні унікального генетичного коду людини, та основні технології криміналістичного ДНК-аналізу, включно з аналізом коротких тандемних повторів (STR), мітохондріальної ДНК (mtDNA) й однонуклеотидних поліморфізмів (SNP). Зроблено огляд історичного контексту розвитку галузі, зокрема внеску українських науковців і дослідників, а також аналіз впровадження ДНК-аналізу в українську судову експертизу з початку 1990-х років.

Особлива увага приділяється практичному застосуванню ДНК-аналізу для ідентифікації тіл загиблих військовослужбовців та цивільних, фіксації воєнних злочинів, зокрема сексуального насильства, а також забезпеченню доказової бази для національних і міжнародних розслідувань. Розглянуто нормативно-правове забезпечення, організаційні механізми вилучення тіл та виклики, що виникають у ході проведення молекулярно-генетичних експертиз в умовах бойових дій.

Акцентовано значення мобільних ДНК-лабораторій, які сприяють швидкій ідентифікації жертв у прифронтових зонах, та наведено приклади міжнародної підтримки цих ініціатив. Аналізується також проблематика збереження, транспортування зразків, етичні питання, пов’язані з використанням генетичної інформації, а також перспективи розвитку галузі в контексті сучасних викликів.

У висновках підкреслено, що ДНК-аналіз є не лише високотехнологічним інструментом криміналістики, а й ключовим елементом у відновленні воєнної істини, захисті прав людини, документуванні злочинів і забезпеченні справедливості на індивідуальному та суспільному рівнях.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ РЕЦИДИВНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ

2026-03-14T15:27:49+01:00

У статті здійснено комплексний аналіз зарубіжного досвіду протидії рецидивній злочинності та визначено ключові тенденції, що формують сучасні підходи до запобігання повторним кримінальним правопорушенням. Рецидивна злочинність залишається однією з найбільш складних і соціально небезпечних проблем сучасного кримінального правосуддя. Стаття присвячена аналізу зарубіжного досвіду протидії рецидивній злочинності та оцінці ефективності різних моделей ресоціалізації та превенції. Особлива увага приділена практикам Норвегії, США, Канади та Великої Британії, зокрема: гуманістичній моделі пенітенціарної системи Норвегії, реформам Федерального бюро в’язниць США, роботі судів з лікування наркозалежності (Drug Courts) у США та Канаді, а також програмі соціальних підприємств для колишніх ув’язнених у Великій Британії («Second Chance»).

Проведено порівняльний аналіз інноваційних інструментів: електронного нагляду, інтенсивних програм пробації, освітніх та професійних тренінгів, лікувально-психологічних інтервенцій і трудової інтеграції засуджених. Висновки демонструють, що найбільш ефективна протидія рецидивній злочинності ґрунтується на комплексному поєднанні кримінально-правових, соціальних, психологічних і освітніх заходів, персоналізованому підході до засуджених та активній підтримці їхньої соціальної інтеграції. Запропоновані висновки можуть слугувати науково обґрунтованою базою для вдосконалення української системи кримінальної юстиції та підвищення ефективності превентивних і реабілітаційних програм.

Особлива увага приділяється інноваційним механізмам превенції, включно з електронним наглядом, ризик-орієнтованими інструментами оцінки поведінки правопорушників, цифровими системами прогнозування повторних злочинів, міжвідомчою взаємодією соціальних служб та інституту пробації, а також впровадженню програм психотерапевтичної підтримки й професійного навчання в місцях позбавлення волі.

Проведене дослідження демонструє, що найефективніші моделі протидії рецидивній злочинності ґрунтуються на поєднанні двох ключових компонентів: забезпеченні безпеки суспільства та створенні умов для успішної ресоціалізації засуджених.

На основі узагальнення позитивних практик сформульовано рекомендації щодо можливостей їх адаптації в українських реаліях. Отримані результати можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях, а також під час формування національної стратегії запобігання рецидивній злочинності.

ВИКОРИСТАННЯ БІОМЕТРИЧНИХ БАЗ ДАНИХ ТА ІНШИХ БІОМЕТРИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У МІЖНАРОДНОМУ РОЗШУКУ ЗЛОЧИНЦІВ

2026-03-14T15:17:03+01:00

Стаття присвячена аналізу застосування біометричних технологій у міжнародному розшуку злочинців. Розглядаються основні види біометричних даних і технологій, що використовуються для ідентифікації правопорушників, а також міжнародний та зарубіжний досвід інтеграції таких систем у правоохоронну діяльність. Особлива увага приділяється ефективності використання біометричних баз даних, правовим аспектам, питанням захисту персональних даних та потенціалу для підвищення результативності міжнародного співробітництва у сфері протидії транснаціональній злочинності.

У статті досліджується міжнародний і зарубіжний досвід використання біометричних технологій і баз даних у розшуку злочинців. Аналізуються сучасні методи ідентифікації осіб, як-от відбитки пальців, ДНК, розпізнавання обличчя, голосу та райдужної оболонки ока, а також їхня інтеграція в міжнародні системи, зокрема INTERPOL та Europol. Звертається увага на ефективність біометричних технологій у підвищенні точності та швидкості ідентифікації, оперативності розшукових дій і зменшенні часу на проведення розслідувань. Водночас розглядаються проблеми, пов’язані з конфіденційністю даних, відсутністю уніфікованих стандартів обміну інформацією та етичними аспектами використання біометрії. Особлива увага приділяється потенціалу адаптації міжнародного досвіду до української системи кримінального правосуддя для підвищення ефективності національних і міжнародних розшукових заходів. Дослідження підкреслює потребу в комплексному підході, що поєднує технології, стандарти та захист прав людини, для успішного впровадження біометрії у сфері міжнародного розшуку злочинців.