ЗМІНА ПАРАДИГМИ У СТРАТЕГІЇ ВИЖИВАННЯ (НА ПРИКЛАДІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН). ЧАСТИНА 2: ЗМІСТ ТА ОБСЯГ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ПРАВ

Анотація

Стаття присвячена аналізу сутності змісту й обсягу соціально-трудових прав як складника соціально-економічних прав у їх співвідношенні із обмеженням прав чи звуженням прав у контексті матеріальних і ресурсних витрат держави. Обстоюється думка, що обмеження конституційних прав і свобод громадян у сфері праці та соціального захисту в умовах воєнного чи надзвичайного стану є пережитком радянської доби. Наголошується, що право та його стрижень справедливості у сполученні із концепцією колективізму вимагає усвідомлення того, що громадяни та їх об’єднання, зокрема через інститути громадянського суспільства, повинні колективно впливати на динаміку права як відображення справедливості в мірі права й свобод людини та громадянина. Індивідуалізм у обстоюванні прав і свобод є результативним тільки під час вирішення індивідуальних трудових спорів і не впливає на загальний стан законності й правопорядку у сфері праці. Індивідуалізм особи потрібен для реалізації її конкретних правових можливостей, що відповідають її потребам та інтересам. Тобто для реалізації можливостей у праві потрібні не тільки індивідуальні вольові дії, а й колективні. Аналіз сутності змісту й обсягу соціально-трудових права переконує, що ресурсна та матеріальна база цих прав належить роботодавцю (основні та обороні фонди) та працівнику (здібності до праці). Саме на основі матеріальної та ресурсної бази цих суб’єктів формуються фінансові спроможності держави, тому правові можливості обмеження конституційних прав і свобод громадян у сфері праці та сфері соціального захисту в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що закріплені в Конституції України, повинні відповідати інтересам працівників і роботодавців як юридично рівних суб’єктів. Ідеологічна основі обмеження соціально-трудових прав громадян в умовах надзвичайного чи воєнного стану є рудиментом радянської епохи, що не відповідає ідеології та меті існування демократичної, правової, соціальної держави. Обґрунтовується, що тривалість воєнного стану в Україні, очевидно не залежить від одностороннього волевиявлення Українського народу. Не заперечуючи факту актуальності та доцільності прийняття Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», сьогодні назріли умови для переосмислення його положень з метою удосконалення законодавства в цій сфері. Щонайменше зміст та обсяг трудових і соціальних прав працівників переконує в потребі провести аналіз ефективності норм трудового права щодо організації трудових відносин в умовах воєнного стану та переосмислити, уточнити мету запровадження таких обмежень.