ПАПСЬКА ЮРИСПРУДЕНЦІЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ КАНОНІЧНОГО ПРАВА

Рец. на кн. d’Avray D. L. Papal Jurisprudence, 385–1234: Social Origins and Medieval Reception of Canon Law. New York – Cambridge: Cambridge University Press, 2022. XII, 320 p.

Анотація

Рецензія присвячена розгляду дослідження Девідом д’Авре особливостей і способів розвитку середньовічної папської юриспруденції впродовж 385–1234 рр. від пізньої Античності до створення офіційного збірника папських декреталій «Liber extra» папи Григорія IX, який мав (ставив за мету) замінити всі попередні декретальні зібрання. Констатовано, що Д. д’Авре поставив собі за завдання вивчення «соціального ґрунту» папської декреталістики. Зазначено, що він виділив два етапи сплесків папської юрисдикційної активності: 1) від першої збереженої декреталії папи Сіріція (датованої 385 роком) до декреталій пап Лева I (440–461) та Геласія I (492–496) і появи перших значних та впливових збірників декреталій, починаючи з «Діонісіани» (бл. 500 року); 2) від зібрання попередніх папських декреталій у «Декреті» Граціана (бл. 1140) через епоху декретальних колекцій до «Liber extra» папи Григорія IX (1234). Наголошено, що першому, ранньому, пізньоантичному етапу декреталістики д’Авре приділяє значно більше уваги, його висновки ґрунтуються на глибокому вивченні ранніх декреталій і епохи їх створення; другий етап викладений більш стисло, у чомусь навіть поверхнево. Зазначено, що Д. д’Авре будує свою роботу згідно з традиційним хронологічним викладенням матеріалу, але змушений вдаватись до певних скорочень і узагальнень, щоб вкласти особистісний та інституціональний розвиток однієї з панівних галузей середньовічної науки – канонічного права – в досить обмежений обсяг роботи. Плюсом такого підходу є чітко зазначена авторська позиція з розглянутих питань. Авторські підходи до матеріалу і висновки базуються на використанні методів «інтелектуальної історії» Дж. Г. А. Покока. Зазначено, що причина поширення папських декреталій приблизно 400 р. і знову 1200 р. полягала, на думку Д. д’Авре, в тому, що зміна соціальних умов призвела до повсюдної невизначеності серед складнощів у християнських ритуалах, ієрархіях, статусі духовенства, ставленні до єретиків і доктринальних питаннях. Можна погодитись з думкою автора, що це було «соціальним підґрунтям» для розвитку («сплесків») папської юриспруденції. Зроблено висновок, що Д. д’Авре поєднав ретельне дослідження текстів і рукописів з більш широким соціальним аналізом, привніс нові ідеї та запропонував нові рамки в розробку проблематики папських декреталій.