СМЕРТНА КАРА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ХV–ХVІ СТСТ.
DOI:
https://doi.org/10.33244/2617-4154-1(14)-2024-21-29Ключові слова:
Україна, литовсько-польський період, правові пам’ятки, еволюція, інститут покарання, вбивство, публічні покарання, доба Середньовіччя, Литовський СтатутАнотація
У статті досліджено зміст, основні риси смертної кари в історії українського кримінального права ХV–ХVІ стст. Доведено, що причинами уведення та поширення в нормативних джерелах смертної кари були розвиток державотворчих та господарських процесів, васальних відносин, формування розгалуженої судової системи, особливості політичного та соціального становища в державі шляхти, вплив іноземного права, необхідність реалізації залякування як мети покарання. З’ясовано, що смертна кара
у ХV – на початку ХVІ ст. не мала істотного значення, але у кожній новій редакції Литовського Статуту її вага збільшується, свідченням чого є збільшення кількості норм щодо призначення смертної кари, зростання кількості норм, в яких говориться про призначення видів простої та кваліфікованої смертної кари, урізноманітнення термінології, яка відображала різні види страти. Визначено, що проста смертна кара передбачалась за вчинення тяжких, а кваліфікована – особливо тяжких державних, військових, посадових злочинів, злочинів проти правосуддя, особи чи власності, релігії та моралі. Аналіз норм правових пам’яток ХV–ХVІ стст. дав можливість виокремити загальні підстави призначення смертної кари (спричинення істотної шкоди державі, неповага до монарха, порушення клятви, умисність, значні майнові збитки особі, каліцтво, ганебність учинку). До специфічних підстав призначення кваліфікованої смертної кари можна віднести особливу небезпеку діяння, заподіяння великої шкоди державі, мотив, підступність та ганебність діяння, скоєння неприпустимого гріха, можливість масового заподіяння смерті, родинні чи сімейні зв’язки, відносини між паном та слугою. Встановлено, що особливе місце серед підстав займав соціальний стан вбитого та злочинця: страта передбачалась за принципом права-привілею. Виявлено, що вбивство шляхтичем простолюдина мало пройти складну процесуальну форму доведення вини і каралось простою смертною карою або каліцтвом; якщо ж було убито шляхтича простолюдином, то останній безумовно підлягав кваліфікованій смертній карі.